«Волею долі я знову в
Запоріжжі. Зробив від Кременчука щось кілометрів з 350 по дуже важкій дорозі.
Невесела постала перед моїми очима Україна. Міста бідні, убогі, Чигирин,
Новогеоргіївка, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ – пилюка, вибої,
люди сірі, заклопотані, виснажені. Вже справді дорого платить мій сучасник за
привілей великої доби. І скрізь на всьому великий несмак. Що бачив красиве? Кілька
хат. На кількох простих селянських хатах позначено більше тонкості художнього
смаку, ніж на цілому Хрещатику.
Прекрасне нове Запоріжжя. Є
в нім не тільки вже щось рідне, нове, наше, але прекрасно нове. Є вже нова
естетика в плануванні, архітектурі й умінні користуватися зеленню. Велична
гребля Дніпрогесу. А які тополі виросли над тими шлюзовими камерами, де я лазив
колись у 31-му році, знімаючи «Івана»! Се все зробилося і виросло, просто
думати не можу без хвилювання, – все за моїх часів. Багато я прожив уже,
багато…».
Олександр
Довженко, 27 / VII. 55
А жити митцеві залишалося
трохи більше року. У цей час він напише геніальну «Зачаровану Десну», яка
побачить світ окремим виданням вже по його смерті.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.