BONUM URBIS: Будівля заводського клубу – народний музей історії ДМК

Фото: http://retro.dndz.ru/

Інженерний клуб був побудований у 1899 році за особистою ініціативою директора заводу Ігнатія Ясюковича. Як зазначалося у виданні «Описание Днепровского завода» 1908 року, «заводской клуб занимает первое место среди учреждений, имеющих целью доставить служащим возможность приятного препровождения времени и почву для развития общительной жизни».

Клуб звели зі шлакової цегли. Центральною частиною будівлі став просторий зал у два світла, з гарним вестибюлем, хорами, сценою та заглибленням для оркестру, а також прибудовою для зберігання декорацій. Обабіч головної зали розташовувалися чоловіча вбиральня, їдальня та буфетна з кімнатою, поєднаною з кухнею спеціальним ліфтом, дамський будуар, вітальня з верандою та сходами до саду. Крім цього, були дві кімнати, де гримувалися й переодягалися театральні актори.

У саду при клубі знаходилися прилади для гімнастики і лаун-тенісу, альтанки та естрада з будкою для оркестру.

Будівля мала електричне освітлення, пароводяне опалення і штучну вентиляцію (паровий котел та електричний вентилятор містилися у підвальному поверсі поряд із кухнею). Спеціальна прислуга для потреб клубу мешкала в окремому будиночку.

Клуб слугував місцем зборів і проведення дозвілля лише для членів так званих «заводського клубу» та «гімнастичного товариства». Зазвичай збори, присвячені концертам заводського оркестру і розвагам – грі в карти, шахи і таке інше – відбувалися двічі на тиждень. Танцювальні вечори протягом зимового сезону влаштовувалися двічі на місяць. Гімнастичне товариство, яке користувалося приміщенням клубу, проявляло свою діяльність взимку облаштуванням ковзанки, а влітку – грою в теніс, катанням на човнах по Дніпру, велосипедними прогулянками тощо.

«У концертному залі цього будинку в 1915 р. виступав видатний співак Федір Шаляпін», – сповіщає сучасна меморіальна табличка на будівлі. Цей факт базується лише на окремих спогадах і документально на сьогодні не доведений. Натомість не викликає сумнівів те, що у квітні 1913 року на сцені заводського клубу виступив з концертом інший відомий співак двадцятого століття – Володимир Касторський.

До речі, для поліпшення акустичних якостей приміщення у сцену було вмонтовано численні пляшки від шампанського. Одна з таких пляшок, видобута при ремонті, нині представлена в експозиції музею.

Як і майже 120 років тому, найцікавішою частиною будівлі залишається головна зала з прекрасним ліпленням, серед якого зберігся медальйон із зображенням креслярських інструментів. Ренесанс із щедрою домішкою бароко – у подібному стилі збудовані відомі одеський та львівський театри. Визначними деталями є також металевий ажурний навіс над входом, стрункі чавунні колони у фойє та гвинтові сходи на другий поверх, яких раніше було двоє. Другі сходи зникли за радянських часів: вважається, що їх перевезли на одну із заводських турбаз.

Вистачає й інших втрат. За окупації німці влаштували у будівлі конюшню. Внаслідок цього чудовий набірний паркет було зіпсовано, і підлогу потім довелося замінити. Не витримали випробування часом і старий дах будівлі, що мав досить складну конфігурацію з вежею на фасаді, і веранда з боку парку. Немає вже ліплення стелі, розписів головної зали та багатофігурного барельєфного фризу, що оперізував ізсередини сценічну коробку. Безслідно зник у вирі буремного століття сад із альтанками та естрадою.

За радянських часів у будівлі розташувався ЦКТ – центральний клуб техніки. Згодом, у 1938 році, тут було засновано Будинок піонерів (за нацистської окупації він, звісна річ, не діяв, а після визволення міста деякий час перебував у Палаці металургів). Із 1977 року в приміщенні знаходиться музей історії заводу – один із центрів культурно-просвітницької роботи на підприємстві. Так будівля знайшла свій баланс між минулим і сьогоденням.