BONUM URBIS: Свято-Миколаївський кафедральний собор

– Укажите, это вот ваша большая церковь?

– Что это ее достраивают или перестраивают?

– Та, мабуть, і достроюють, і перестроювають, бо стілько я не живу, то вона все більше робиться. То була зовсім маленька, а тепереньки он яка стоїть!

– Что же, так приход растет, что ли?

– Святий його знає чого воно так. Оце строють, строють, строють, аж поки стане розвалюваться, то вони розберуть та вп’ять строють…

З місцевої преси початку ХХ століття

(за книгою М.Чабана «Мандрівки старим Кам’янським»)

У 1891 році цесаревич Микола Олександрович, який згодом стане останнім російським імператором Миколою ІІ, здійснював візит до Японії. Під час подорожі на нього вчинив замах тамтешній жандарм Цуда Сандзо. Вважається, що саме тоді до народного лексикону увійшов вислів «японский городовой».

Спадкоємець престолу зазнав серйозних поранень, проте лишився живий. Його порятунку від смерті й присвятили закладення церкви при Дніпровському заводі, що відбулося того ж року. До речі, селяни Кам’янського відпустили землю під храм цілком безкоштовно.

Спорудження церков при установах та підприємствах у ті часи було справою звичайною. Зокрема, кожен працівник Дніпровського заводу був зобов’язаний відраховувати 0,5 % заробітної плати на будівництво церкви і письмово підтверджував це при вступі на роботу.

Свято-Миколаївська церква, спроектована архітектором Леонідом Альбертовичем Бродницьким, була завершена в 1894 році. Вона витримана у поширеному в цей час «неоруському» стилі, що використовував мотиви російського зодчества XVII сторіччя. Увесь багатий декор будівлі виконано з цегли, ліплення тут не застосовувалось.

Згодом церква пережила кілька масштабних реконструкцій. У 1902 році за проектом архітектора Олександра Ніканоровича Петровецького вона була доповнена тринефним базилікальним об’ємом із новою 47-метровою дзвіницею над входом, певних змін зазнала і східна, вівтарна частина будівлі. Пізніше до дзвіниці зроблено прибудову із трьома входами по сторонах світу.

У 1911–13 роках церкву ще раз перебудовують. Замість чотирьох квадратних стовпів у базиліці постають три пари «візантійських» колон, бічні нефи значно розширюються, до них прибудовуються два масивні ґанки із шатровими завершеннями і куполами. Південний ґанок на сьогодні не зберігся – був зруйнований під час боїв у 1941 році. Не дійшли до нашого часу і чотири віконця на схилах головного шатра, розібрані під час якогось ремонту. Втім, останнє, як здається, тільки додало чистоти лініям будівлі.

У 1915 році церква була розписана художником і архітектором Олексієм Яковичем Соколом, який потім стане автором монумента «Прометей». За радянських часів усе це було зафарбовано, наприкінці вісімдесятих окремі фрагменти розчистили і реставрували, але в основному собор розписаний заново.

Церковне подвір’я трьома сторонами виходило на сучасні проспект Гімназичний (Пеліна), вулиці Соборну (Кірова) та Архівну (Червоногвардійську). Четвертою стороною – на парк довкола народної аудиторії, теперішнього міського театру. Межа двору тут проходила по лінії огорожі, яка й тепер відокремлює церкву із західного боку.

За радянської влади така велика ділянка в самому центрі тодішнього міста просто не могла лишитись незабудованою. Тут виростає масштабний комплекс школи фабрично-заводського учнівства (нині – вище професійне училище), будинок збройної охорони заводу, а вже після війни – цех електрозв’язку на Червоногвардійській, який і сьогодні відділяє від вулиці автентична церковна огорожа, лише зі стовпів збито восьмираменні хрести.

У комплексі з церквою було споруджено будинок священика. Ця капітальна будівля, що ховається за колишнім кафе «Сніжинка», нині лежить у руїнах. Тим часом це один із найстаріших у місті будинків, він збудований ще разом із «першою чергою» церкви.

Варто згадати і про поховання священнослужителів, що за традицією здійснювались на церковній території, – їхні останки знаходили при будівництві училища.

Первісно церква, споруджена з жовтої черкаської цегли, не була пофарбованою. Главки її теж не були визолочені, а мали лускату покрівлю, як це видно на старих знімках. Усі ці сучасні оздоби, так само як і нинішня церковна огорожа, – прикмети вже новітніх часів, кінця 1980-х – початку 90-х років.

Пофарбування має не лише естетичне, а й консерваційне значення. Адже церква, знаходячись поряд із металургійним комбінатом, постійно зазнає впливу агресивного середовища.

На другому ярусі дзвіниці розмістилася простора площадка. У чотирьох масивних арках тут закладені сталеві балки, де розвішано дзвони. Зі східного боку там ще донедавна висіли відрізані половини газових балонів, якісь залізні ядра. Все це використовувалося тоді, коли церква, щойно передана вірянам наприкінці 1980-х, ще не обзавелася справжніми дзвонами. Проте звук цих пристроїв був на диво благородним.

По діагоналях цей ярус перетинає залізна хрестовина, до її центру колись було підвішено найбільший дзвін. Звідси до самого верху вже немає жодних перекриттів.

Церкву, разом з іншими храмами міста, закрили в 1929 році. Відомо, що навесні 1930-го її переробляли під загальноміську книгозбірню з читальною залою на 1000 людей. Розписи зафарбували, хрести на вежах змінились на п’ятикутні зірки та інші радянські символи. 1 серпня 1931 року в будівлі відкрився музей революції. Проіснувавши десять років, у війну музей був повністю розграбований. Під час окупації церква знову стала діючою і залишалась такою до 1960 року, коли її було вдруге закрито, а в будівлі розмістився музей історії міста Дніпродзержинська.

Все-таки з цим музеєм їй пощастило. Могли б запросто зрівняти з землею – хоч у тридцяті, хоч у шістдесяті. Або навіть пізніше. А так Свято-Миколаївський собор навіть став єдиною в місті пам’яткою архітектури республіканського значення. Надамо слово ілюстрованому довіднику-каталогу в чотирьох томах «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1983–1986):

«Николаевский собор, 1894 г. (ул. Кирова, 1). В 1911–1913 гг. достроены нефы. В 30-х годах XX в. в здании был открыт музей. Кирпичный, трехнефный, перекрыт сводами, с большими подвалами. Над западным притвором – колокольня, над центральным нефом – купол с декоративным шатровым завершением. Наружный декор решен в популярном в это время русском стиле с использованием деталей древнерусского зодчества – кокошников, гирек, бусинок и т. д. Боковые нефы отделены от центрального рядами колонн. В 1959 г. в здании разместился музей истории Днепродзержинска, экспозиция которого открылась в 1961 г.».

Доки видавався цей довідник, музей перебрався до нового приміщення, завершеного в 1984 році. А у 1988 році будівлю собору було передано церкві. Згодом розпочалася велика реставрація, внаслідок якої Свято-Миколаївський собор зовні та всередині набув сучасного, звичного усім вигляду.

Наприкінці 2010 року він став кафедральним собором новоствореної Дніпродзержинської (нині Кам’янської) єпархії.

Первісний вигляд церкви. Фото: http://retro.dndz.ru/

Краєвид нагірної частини Кам’янського. Фото: http://retro.dndz.ru/

Будинок священика. Сучасні фото

Фото з книги «Описание Днепровского завода» 1908 року. Стара частина церкви вирізняється світлою покрівлею, нова – темною. Башточка на середині даху вказує місце колишньої дзвіниці та, можливо, слугує для вентиляції

План церкви між двома реконструкціями, вміщений у книзі «Описание Днепровского завода»

Фото пізнішого часу. До дзвіниці зроблено прибудову із трьома входами

Знімки італійських солдатів 1941 року:

Фото: https://pastvu.com/p/472995

Фото: http://www.televignole.it/foto-storie-guerra-56/

Це теж знімок початку окупації. Будівля постраждала під час бойових дій: правого ґанку із шатром уже немає, пошкоджено і третій ярус дзвіниці. Колишній Музей революції ще увінчують радянські символи. Фото взяте звідси

Церква-музей:

Фото з путівника «Дніпродзержинськ» 1974 року

Фото з альбому «Дніпродзержинськ» 1975 року

Фото з альбому «Город пламенных зорь Днепродзержинск» 1976 року

Міський театр, листівка 1989 року. Позаду будівлі – вершечок церкви у риштуванні (показаний стрілкою)

Фото 90-х років. Добре видно западаючий кут без декору – місце правого притвору, зруйнованого у війну. Взято звідси

Фото: http://www.calend.ru/travel/650/

Новостворена Алея почесних гостей міста, стадіон професійного училища і собор. Фото 2000 р.

Фото 2001 р.

Фото 2002 р.

Прилегла територія. Зображення: Bing Maps, 2012 р.

Знімки 2016 р.

Роботи із заміни хрестів. Фото 2017 р.

Сучасний розпис церкви виконали художники московського Данилового монастиря, відомого тим, що на його цвинтарі свого часу був похований Микола Гоголь.