Діоген Синопський говорив, що бере
приклад з учителів співу, які навмисне співають тоном вище, аби учні зрозуміли,
в якому тоні треба співати їм самим. Імовірно, чимось подібним можна пояснити і
підвищений градус пафосу творів Олеся Гончара.
У 2008 році ім’я Гончара було присвоєно Дніпропетровському
національному університету. Перед головним корпусом навчального закладу з’явився пам’ятний знак зі
словами:
«Нація
живе доти, доки народжує героїв…». Олесь Гончар.
Це – з його щоденникового запису 22
червня 1993 року. Повністю звучить так: «Нація
живе доти, доки народжує героїв, і вмирає тоді, коли за неї нікому вмерти».
Чи належить ця фраза самому письменнику? Адже у щоденнику він бере її в лапки,
як цитату, і зауважує: «Добре сказано. І
правдиво». Далі пише про скульптора Івана Гончара, який пішов з життя 18
червня того року: «Помер Іван Макарович.
Великомученик. І поховати його мали б на території Лаври. Серед найдостойніших.
Тільки ж не догадаються». За текстом виходить, що перша фраза – то вислів
Івана Гончара, і тоді приписувати ці слова письменнику, як зробили на
меморіалі, навряд чи коректно. Хоча, може, автор вдався до самоцитування – хто
його знає!
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.