Почесний громадянин міста Микола Михайлович Ктитарєв (21.04.1925 – 03.08.2014)

Народився в місті Кам’янське (з 1936 – Дніпродзержинськ) у родині робітника металургійного заводу. Учасник війни з 1943 року. За винятковий героїзм, проявлений під час бойових дій у районі Марієнфельде (Німеччина), в 1945 році нагороджений медаллю «За відвагу».

Після демобілізації у 1950 році повернувся до рідного міста. У 1951–1952 рр. працював редактором міського радіомовлення, редактором газети «Серп і молот» азотно-тукового заводу, у 1958 – механіком азотно-тукового заводу. У 1957 році закінчив Дніпродзержинський металургійний інститут імені Арсенічева. Протягом 1959–1961 років – секретар парткому азотно-тукового заводу, в 1961–1963 роках – другий секретар Дніпродзержинського міськкому партії.

З 1963 по 1981 роки Микола Михайлович Ктитарєв – голова виконкому Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів. Цей період став добою найбільшого розквіту міста. Ефективно працювала економіка і соціальна сфера, активно велось будівництво, створювались видатні архітектурні об’єкти, розвивались культурні заклади. Споруджено Південно-західний район, розпочато забудову Лівого берега (постали 1-й, 2-й, 9-й мікрорайони), виконано проєктування майбутнього мосту через Дніпро. Місто збагатили знакові будівлі та споруди, які на багато років визначили його неповторне обличчя.

Серед збудованого в ці часи – автовокзал (1964), привокзальна площа та залізничний вокзал (1965), кінотеатр імені Шевченка (1965), енергетичний технікум (1966), площа Дзержинського та виконком міської ради (1967), індустріальний інститут (1967), музичне училище (1967), каток зі штучною кригою (1967) та кафе «Льдинка» (1968), басейн олімпійського класу (1969), центральний універмаг (1969), Палац культури «Хімік» (1970), Палац спорту (1973), Будинок меблів (1973), готелі «Зоря» (1974) та «Олімпія» (1976), монумент Слави воїнам-визволителям (1975), бюст Л.І.Брежнєва та благоустрій скверу центрального проспекту (1976), кінотеатр «Комсомолець» (1977), молодіжний клуб «Полум’яні зорі» (1978), центральний Будинок побуту (1978), перший універсам (1979), Будинок політосвіти (1979), санаторій «Дніпровський» (відкритий у 1980). Проведено реконструкцію будівлі та відновлено роботу міського театру (1981), розпочато будівництво музею історії міста (буде відкритий у 1985). Постають стильні будівлі трьох райвиконкомів, численні лікарні, школи, дитсадки.

Із 1981 року Микола Ктитарєв був уповноваженим Міністерства Зовнішньої торгівлі СРСР, до 1999 – керівником секретаріату Ради з питань виставкової роботи в Україні при Кабінеті Міністрів України.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», 8 медалями. У 1986 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин Дніпродзержинська».

Микола Михайлович Ктитарєв відомий і як письменник та поет: автор книг «В степу під Баглієм», «Двобій», «По зову сердец», літературного сценарію фільмів, що входили до аудіовізуального сеансу міського музею. Також залишив чимало спогадів – на жаль, досі не опублікованих.