До джерел міста Кам’янського

«...Прикладом поселення, чітка просторова організація якого найбільш повно відобразила його характер, соціальну структуру та функції, варто вважати Кам’янське./// Кам'янське не входило до території Донецького басейну, але його містобудівний досвід виявився значущим та показовим для всього регіону Півдня Російської імперії./// У 1904 р. французький архітектор Тоні Гарньє сформулював свою відому концепцію індустріального міста, запропонувавши розділити міський простір на декілька зон, кожна з яких повинна була виконувати свою функцію. За декілька років до цього подібні принципи були покладені в основу генерального плану Дніпровського металургійного заводу, що дав могутній поштовх розвитку території навколо села Кам’янського, що перетворилося згодом на Дніпродзержинськ (а у травні 2016 р. це місто знову отримало історичну назву)./// По суті, Кам’янське було прикладом свідомого проектування повноцінного промислового міста, у якому заздалегідь враховувались його подальші потреби, напрямок розвитку та територіальне зростання». Ільченко М. Міський розвиток та містобудівні експерименти // Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу. – 2018.

11-й мікрорайон лівобережжя (забудова з 1985)

У 1985 році на лівобережжі міста розпочалася забудова чергового мікрорайону – 11-го, який проєктувальники назвали «Парковий». Якраз того року відзначався ювілей – 40 років Перемоги, тож саме таку назву дістала нова вулиця району./// 11-й мікрорайон, розрахований на 11700 мешканців, було спроєктовано Дніпродзержинською філією Київського науково-дослідного і проєктного інституту містобудування. Ця видатна установа створила всі лівобережні мікрорайони – окрім найпершого 9-го, спроєктованого ще самим КиївНДПІмістобудуванням./// Про перспективи будівництва мікрорайону розповідала стаття в газеті «Дзержинець» від 25 травня 1986 року. У ній наголошувалося, що «Парковий» буде дещо відрізнятися від попередніх мікрорайонів: будинки розміщуються вздовж дренажного каналу з його гарними куточками природи та місцями відпочинку./// У новому районі передбачалося збудувати кілька магазинів продовольчих і промислових товарів, дитяче кафе на 100 місць, аптеку, відділення зв’язку, пункти комбінату побутового обслуговування. Окрім дев’яти- та десятиповерхівок, в мікрорайоні планувалося звести й 14-поверхові будинки, втім, вони так і не були споруджені./// У 1988 році тут відкривається середня загальноосвітня школа № 15 (з 2004 року – академічний ліцей № 15). Крім цього, постають два дитячих комбінати, збудовані за експериментальним проєктом, розробленим спеціально для Дніпродзержинська. Особлива увага приділялася загартуванню та зміцненню здоров’я дітей: у проєкти дошкільних закладів і школи було включено плавальні басейни, набори спортивних та ігрових майданчиків.

Палац культури будівельників (1959)

Останній подих радянської неокласики в місті – Палац культури будівельників, споруджений у 1959 році. Власне, типовий і надзвичайно поширений проєкт архітектора Барташевича 1947 року, за яким у тутешніх місцях збудовані ще Палац імені Кірова (нині – імені Олеся Гончара) в Новомосковську та Палац культури Придніпровської ДРЕС.

Фото Якова Олексійовича Куценка, 06.06.1984. Дата на фронтоні – «1959».