● Майже 35 років тому відкрився кіноконцертний зал «Мир», що став основним культурним центром лівобережжя та довгий час був його головною архітектурною окрасою.
● «
Днепродзержинцы долго ждали этого события. И вот, наконец, 8 мая, в канун Дня Победы начал свою работу культурно-просветительский комплекс, основной частью которого является кинотеатр «Мир». Почему комплекс? Потому, что в него входят кинотеатр, зал для детей и филиал центральной библиотеки имени Т. Г. Шевченко. Зал для детей – новинка в нашем городе. Работать он будет по такому принципу: родители приходят в кинотеатр, а ребят на время просмотра фильма отводят в детский зал, где им будут показывать мультфильмы. Он даст возможность многим родителям решить проблему: на кого оставить ребенка, чтобы сходить в кино.
● Надеемся, что столь долгожданный комплекс оправдает надежды всех жителей города, и, в первую очередь, левобережья», – дописувала мешканка міста М. Зайцева в газеті «Знамя Дзержинки» 16 травня 1987 року.
● Із того-таки 16 травня у закладі розпочалися покази фільмів, першим з яких став «Кур’єр» Карена Шахназарова.
● Комплекс було спроєктовано Київським зональним науково-дослідним і проєктним інститутом експериментального проєктування, автор індивідуального проєкту – заслужений архітектор України Олег Костянтинович Стукáлов (1940–2021). Будівництво тривало з 1979 року, тож відкриття закладу було справді довгоочікуваним.
● Розрахований на сприйняття з усіх боків, кіноконцертний зал постав на просторій площі між дев’ятим і десятим мікрорайонами. Звідси в напрямку набережної було влаштовано широку зелену зону, перспективу якої зрештою замкнув пам’ятник 52-му окремому танковому полку, встановлений у 1978 році. А на самій площі в комплексі з будівлею спорудили величезний гранітний фонтан.
● Як і годилося гідній представниці бруталістської архітектури, будівля – з ефектним східчастим об’ємом глядацької зали, розвиненими масивними вхідними групами – мала горизонтальний характер композиції. Виразності фасадам надавали видовжені по горизонталі подвійні портали, які були накладені на площини скління з величезними шибами, оправленими в тонкі золотаві рами з анодованого алюмінію.
● Усю будівлю було опоряджено каменем-вапняком – сірим у хмарну погоду і жовтавим на сонці – який надавав споруді неабиякої «тілесності». Це враження посилювали заглиблені горизонтальні лінії, які оперізували стіни комплексу на різній висоті. Полірованими плитами сірого граніту було оздоблено цоколь усієї будівлі.
● Майданчик довкола будівлі, на який із різних сторін вели гранітні сходи, був вимощений характерною пізньорадянською плиткою у вигляді масивних трилисників. У підпірну стінку з боку проїжджої частини був вбудований подвійний пілон – теж обкладений вапняком, – що призначався для встановлення реклами закладу. Усе тим же каменем, у якому проглядалися залишки доісторичних морських істот, були оздоблені парапети, що оточували майданчик.
● Інтер’єр глядацької зали, розрахованої на 750 місць, зі стінами, повністю обличкованими вапняком, з ефектними декоративними світильниками та панелями, було виконано за проєктом Василя Івановича Мірошниченка (1957–2017), заслуженого діяча мистецтв України, який в останні роки свого життя очолював Дніпропетровську обласну організацію Національної спілки художників. Підлога в залі була паркетна, а стелі в залі та вестибюлі – підвісні з плитки акмігран.
● Рисунок мармурово-мозаїчної підлоги вестибюлю було ув’язано із загальним оформленням приміщення, а подвійні темні смуги на підлозі ніби перегукувалися з подвійними-таки горизонталями порталів зовні будівлі. Мармуром обличкували й колони у вестибюлі.
● У шести простінках між пілястрами тут було виконано розписи (автор – заслужений художник України Олександр Андрійович Бородай, 1946–2019), які, згідно з назвою закладу, відображали тему боротьби за мир. У вечірній час стіна вестибюлю добре проглядалася знадвору: таким чином, розпис «працював» і на інтер’єр, і на екстер’єр. З урахуванням цього детально розробили проєкт освітлення – з акцентом на цих творах монументального мистецтва.
● Один із розписів, що відображав тему воєнного лихоліття (він на фото), зник під гіпсокартоном наприкінці 2018 або на початку 2019 року, доля ще двох невідома. Решту – три розписи, уже кілька років закритих банерами, – швидше за все, чекає подібна доля, так властива українському сьогоденню.
● Зовнішній же вигляд будівлі було цілком втрачено у другій половині 2021 року. 28 грудня, в день надзвичайного снігопаду, пройшло урочисте відкриття реконструйованого кіноконцертного залу «Мир» на лівому березі Кам’янського. За тиждень до того, 21 грудня, у своїй квартирі в Києві пішов з життя автор будівлі Олег Костянтинович Стукалов, заслужений архітектор України. Київський бруталізм на лівобережжі теж більше не живе.
Санаторій у Верхньодніпровському р-ні Дніпропетровської обл. 1949 р. Фото з фонду Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Г. Заболотного.
Пам’ятник «Вільній праці» в Кам’янському; нижче будинки Нової колонії; костьол, де нині клюб польських робітників ім. Дзержінського. Угорі (праворуч) куточок Кам’янського з новими будинками; нижче – перебудовують приміщення церкви під книгозбірню; новий «Палац Культури» в Кам’янському.
