понеділок, 25 квітня 2022 р.

35 років тому відкрився кіноконцертний зал «Мир»

Майже 35 років тому відкрився кіноконцертний зал «Мир», що став основним культурним центром лівобережжя та довгий час був його головною архітектурною окрасою. 

«Днепродзержинцы долго ждали этого события. И вот, наконец, 8 мая, в канун Дня Победы начал свою работу культурно-просветительский комплекс, основной частью которого является кинотеатр «Мир». Почему комплекс? Потому, что в него входят кинотеатр, зал для детей и филиал центральной библиотеки имени Т. Г. Шевченко. Зал для детей – новинка в нашем городе. Работать он будет по такому принципу: родители приходят в кинотеатр, а ребят на время просмотра фильма отводят в детский зал, где им будут показывать мультфильмы. Он даст возможность многим родителям решить проблему: на кого оставить ребенка, чтобы сходить в кино.

Надеемся, что столь долгожданный комплекс оправдает надежды всех жителей города, и, в первую очередь, левобережья», – дописувала мешканка міста М. Зайцева в газеті «Знамя Дзержинки» 16 травня 1987 року.

Із того-таки 16 травня у закладі розпочалися покази фільмів, першим з яких став «Кур’єр» Карена Шахназарова.

Комплекс було спроєктовано Київським зональним науково-дослідним і проєктним інститутом експериментального проєктування, автор індивідуального проєкту – заслужений архітектор України Олег Костянтинович Стукáлов (1940–2021). Будівництво тривало з 1979 року, тож відкриття закладу було справді довгоочікуваним.

Розрахований на сприйняття з усіх боків, кіноконцертний зал постав на просторій площі між дев’ятим і десятим мікрорайонами. Звідси в напрямку набережної було влаштовано широку зелену зону, перспективу якої зрештою замкнув пам’ятник 52-му окремому танковому полку, встановлений у 1978 році. А на самій площі в комплексі з будівлею спорудили величезний гранітний фонтан.

Як і годилося гідній представниці бруталістської архітектури, будівля – з ефектним східчастим об’ємом глядацької зали, розвиненими масивними вхідними групами – мала горизонтальний характер композиції. Виразності фасадам надавали видовжені по горизонталі подвійні портали, які були накладені на площини скління з величезними шибами, оправленими в тонкі золотаві рами з анодованого алюмінію.

Усю будівлю було опоряджено каменем-вапняком – сірим у хмарну погоду і жовтавим на сонці – який надавав споруді неабиякої «тілесності». Це враження посилювали заглиблені горизонтальні лінії, які оперізували стіни комплексу на різній висоті. Полірованими плитами сірого граніту було оздоблено цоколь усієї будівлі.

Майданчик довкола будівлі, на який із різних сторін вели гранітні сходи, був вимощений характерною пізньорадянською плиткою у вигляді масивних трилисників. У підпірну стінку з боку проїжджої частини був вбудований подвійний пілон – теж обкладений вапняком, – що призначався для встановлення реклами закладу. Усе тим же каменем, у якому проглядалися залишки доісторичних морських істот, були оздоблені парапети, що оточували майданчик.

Інтер’єр глядацької зали, розрахованої на 750 місць, зі стінами, повністю обличкованими вапняком, з ефектними декоративними світильниками та панелями, було виконано за проєктом Василя Івановича Мірошниченка (1957–2017), заслуженого діяча мистецтв України, який в останні роки свого життя очолював Дніпропетровську обласну організацію Національної спілки художників. Підлога в залі була паркетна, а стелі в залі та вестибюлі – підвісні з плитки акмігран.

Рисунок мармурово-мозаїчної підлоги вестибюлю було ув’язано із загальним оформленням приміщення, а подвійні темні смуги на підлозі ніби перегукувалися з подвійними-таки горизонталями порталів зовні будівлі. Мармуром обличкували й колони у вестибюлі.

У шести простінках між пілястрами тут було виконано розписи (автор – заслужений художник України Олександр Андрійович Бородай, 1946–2019), які, згідно з назвою закладу, відображали тему боротьби за мир. У вечірній час стіна вестибюлю добре проглядалася знадвору: таким чином, розпис «працював» і на інтер’єр, і на екстер’єр. З урахуванням цього детально розробили проєкт освітлення – з акцентом на цих творах монументального мистецтва.

Один із розписів, що відображав тему воєнного лихоліття (він на фото), зник під гіпсокартоном наприкінці 2018 або на початку 2019 року, доля ще двох невідома. Решту – три розписи, уже кілька років закритих банерами, – швидше за все, чекає подібна доля, так властива українському сьогоденню.

Зовнішній же вигляд будівлі було цілком втрачено у другій половині 2021 року. 28 грудня, в день надзвичайного снігопаду, пройшло урочисте відкриття реконструйованого кіноконцертного залу «Мир» на лівому березі Кам’янського. За тиждень до того, 21 грудня, у своїй квартирі в Києві пішов з життя автор будівлі Олег Костянтинович Стукалов, заслужений архітектор України. Київський бруталізм на лівобережжі теж більше не живе.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.