Речі з його іменем оточували завжди. Дідова електробритва «Харків», дверний замок з емблемою ХТЗ, велика карта Харківщини на цупкому папері, пластмасова шкатулка з прозорою кришкою, де серед іншого було зображено й Держпром.
А по багатьох роках трапилося фото: харківський архітектор Антон Дмитрович Маторін представляє виконаний тамтешнім «Укрміськбудпроєктом» генеральний план Дніпродзержинська, яким передбачалося будівництво Лівого берега – на згадку про те одна з вулиць лівобережжя зветься Харківською.
Іще дізнався, що Дніпродзержинську ГЕС та селище енергетиків створив харківський «Укргідропроєкт», і гідровузол цей, на думку фахівців самого інституту, став найкращим з архітектурного погляду з-поміж усіх споруджених на Дніпрі. А житловий район двічі здобув перемогу на всеукраїнських конкурсах: уперше – за свою забудову, вдруге – за благоустрій та озеленення.
Легендарний танк Т-34, що височіє й на набережній Лівого берега, було спроєктовано в Харкові, а керівником конструкторської групи з розробки його ходової частини був кам’янчанин, випускник металургійного інституту Василь Григорович Матюхін. Через багато років там-таки в Харкові він очолюватиме Центральне конструкторське бюро велобудування, яке саме тоді сконструює колеса для «Лунохода».
Сковорода ж (котрий прорік, що це місто стане справжнім сонцем – і не помилився) називав його латиною «Zachariana polis», тобто «місто Захарія» – бо «Харко» було традиційним скороченням імені Захар. Тут раптом пригадуєш: Захаром звали й прадіда, який загинув на війні під Харковом.
Головна харківська площа – то теж сонце: круг із промінням вулиць, які розходяться врізнобіч. А накреслив її планування Віктор Карпович Троценко, слобожанський характерник, автор будинків селища металургів у Кам’янському тих-таки двадцятих років.
Та власні стосунки зі слобожанською столицею означено пунктиром. Був тут лише одного разу, вісім років тому. Побачив місто рівно таким, яким сподівався – втім, не дивно, адже стільки читав і дивився про нього. Усе підтвердилося: велич і міць, чистота й упорядкованість, привітність та культура мешканців. А ще – того ж року в місті Дніпрі на запрошення двох харківських митців зі співзвучними прізвищами виступив із розповіддю про історичні та урбаністичні особливості Кам’янського.
Не познайомився з багатьма неймовірними людьми Харкова, не спускався у метро й не піднімався на канатці, не ходив парком Горького, Пушкінською та соцмістом ХТЗ, не відвідував їдальню в сьомому – нині зраненому – під’їзді Держпрому або пельменну на Кооперативній, не бував на виступах алкоукулелістів і не слухав, як грає на акордеоні головний інженер «ПромбудНДІпроєкту». Як багато з того життя стало вже історією!
«Людина відчуває себе відповідальною за простір, якщо відчуває його своїм», – говорила колись одна харків’янка. Чи можу вважати це місто «своїм»? Гадаю, що так.
Місто-сонце України. Місто великих масштабів, зведених у стиль. У яке можна вчитуватись, наче в захопливу книгу. Яке варто знати, щоб краще розуміти і рідне місто зокрема. Понад усякі сумніви, Харків – то цілий світ або Всесвіт.
Харків – він не відпускає.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.