пʼятниця, 23 лютого 2018 р.

Дніпродзержинськ 50-х років у фільмі «Висота»

У первісному вигляді дану роботу було опубліковано ще в квітні 2011 року тут: http://www.dneprodzerzhinsk.net.ua/2011/04/50.html. Це новий її варіант, розширений і уточнений.



Радянська кінокартина «Висота», що вийшла на початку 1957 року, з погляду сьогодення сприймається як досить наївний та ходульний фільм. Проте багатьом вона запам’яталася відмінною грою акторів, музикою Родіона Щедріна, прекрасною операторською роботою. До речі, головний оператор фільму Володимир Монахов народився на Дніпропетровщині – у Долгинцевому, зараз це частина Кривого Рогу. Трохи згодом Монахов зніме фільм «Судьба человека», за який отримає Ленінську премію. Потім він ще «Оптимістичну трагедію» зніме…





Навряд чи варто переповідати зміст кінофільму «Висота». Хоча дія книги Євгена Воробйова, за мотивами якої створено фільм (наголошуємо: за мотивами, бо сюжети значно різняться), відбувається на Південному Уралі, місцем зйомок кінострічки став саме Дніпродзержинськ, – і тому «Висота» становить для нас особливий інтерес. Зазначимо, що окремі сцени знімалися в Дніпропетровську (парк Шевченка, вокзал – про це далі), проте переважна більшість – у нашому місті.

Тож погляньмо на Дніпродзержинськ 1956 року, в якому відбувалися зйомки. Ось водонапірна вежа і трамвайне кільце біля станції Баглій:


Трамвай, характерний для тогочасного міста. Різноколірні вогні над кабіною дозволяли в темну пору доби визначити, вагон якого маршруту підходить.


Закінчення кадру з трамваєм. Станція Баглій до середини 60-х була міським вокзалом, а отже, одним із важливих осередків життя Дніпродзержинська.


Біля станції Баглій, 70-ті роки. Видно напірну вежу в її первісному вигляді:



«Орденоносного» – це про орден Трудового Червоного Прапора, яким місто нагороджене в 1970 році.

  
У 90-ті роки дерев’яний верхній ярус було розібрано:



Фільм знімався на будівництві доменної печі № 12, останньої в довгому ряду над Дніпром (на цих фото – крайня зліва):



Фото звідси





Паровоз серії 9ПМ на металургійному заводі:




Краєвидів заводу у «Висоті» величезна кількість. Ось тут зліва доменна піч № 6, по центру – вдалині – стара аглофабрика, праворуч височіють доменні печі № 7 і 8. Усе це ще довоєнне, відновлене після війни.



Доменний цех, рудний двір та Дніпро:


Будинок і сад Берестових, де відбувається багато епізодів фільму, знаходиться на сучасній вулиці Подільській у Соцмісті. А де знімали сцени в лікарні – для автора (поки?) лишається загадкою:



Будинок 94 на вулиці Ленінградській (з 90-х років – проспект Аношкіна). Вгору йде вулиця Медична.



Кінець попереднього кадру. Вулиця Ленінградська. Добре видно лінії електропередач та вдалині будинок на проспекті Свободи (Леніна), 65 (магазин «Дружба»).



Ці високовольтні лінії проіснували досить довго і були демонтовані в останні роки Радянського Союзу, незадовго до початку будівництва мосту на лівий берег. Деякі їх залишки збереглися дотепер:




Герой Миколи Рибникова на балконі триповерхового будинку на розі вулиць Медичної та Миру, в кварталі Баглійського коксохімічного заводу. Перспектива вулиці Миру в бік проспекту Леніна, справа видно будинок на Леніна, 62. Замикає ж перспективу будинок Придніпровського хімічного заводу на іншому боці проспекту (Леніна, 73, де магазин «Уют»), з масивним еркером на кілька поверхів.


Панорама проспекту Леніна, справа – ріг вулиці Союзної, яка нині носить ім’я Анатолія Воробйова, гвардії майора, загиблого в Афганістані у 1985 році. Зліва видно споруджуваний будинок 56 (відомий як магазин «Черевички»), вище від нього ще стоять одноповерхові будиночки, яким залишилось існувати всього рік-півтора. По проспекту піднімається трамвай.


Знову перспектива вулиці Миру, але під трохи іншим кутом. Справа – величезний будинок азотно-тукового заводу на розі з вулицею Запорізькою. Ближче від нього, на місці майбутніх хрущовок, іще одноповерхова забудова.


Герой Рибникова весь час перебуває на другому поверсі, але в наступному кадрі спускається з третього! Оцей нижній балкон і є той, на якому актор знаходиться в усіх попередніх кадрах. Очевидно, автори фільму хотіли таким чином підсилити ефектність сцени.




А ось «той самий» будинок – ріг Медичної та Миру:



Водостічної труби давно вже немає, у стіні зберігся лише погнутий рогачик від неї, на який колись ступала нога відомого артиста:


На вулиці Ленінградській (сучасний проспект Аношкіна). У всій красі високовольтні лінії, яким ця найбільша в місті вулиця, власне, і завдячує своїм існуванням. Споруджується будинок на Леніна, 56 (пам’ятний городянам як магазин «Черевички» і друга міська бібліотека), стіни його кутової частини доведені лише до половини. Навпроти йде будівництво на Леніна, 67 (де у 80-ті роки було кафе «Аеліта»), закінчується тільки зведення корпусу по Ленінградській.



На панорамі з путівника «Дніпродзержинськ», який вийшов у 1958 році, обидва будинки новенькі, щойно споруджені (на № 67, праворуч, навіть покрівлю ще не настелили, і будинок поки що огороджений парканом). На передньому плані – вже зведений цокольний поверх будинку на проспекті Леніна, 58.



Краєвид від Ленінградської в бік вулиці Мінської (Шепетова). Зліва направо: баштові крани в районі вулиці Проектної (Галини Романової), далі видно ніби два окремих будинки. Насправді це два крила монументального будинку № 3 по Проектному провулку (нині – вулиця Ковалевича). Цей 145-квартирний велетень розташувався в межах вулиці Жилої (Сачка), проїзду за школою № 5 та, власне, самого Проектного провулку.
Із-за нього справа видно кутову частину будинку 40 на проспекті Леніна, перекриту «ногою» стовпа. Далі видніється дах довоєнного корпусу школи № 5 (1936; новий корпус буде прибудовано у 1962), над ним – масивний фронтон будинку на Леніна, 53. Ще правіше видно шматочок даху його сусіда – Леніна, 55. За всім цим височіє гребінка труб мартенівського цеху заводу імені Дзержинського.
Нарешті, біля правої межі кадру видно ще одне будівництво. Це краєчок споруджуваного будинку на Шепетова, 4, теж «кварталоутворюючого».



Ось воно, це будівництво:



Закінчення попереднього кінокадру. Будинок на Медичній, 15, відомий як Заводський райвідділ міліції. У 80-ті роки будівлю займав міський відділ народної освіти, раніше ж це була міська школа № 2. Палацового вигляду будівлі надає чотириколонний портик над входом. Насправді це типовий проект, дуже поширений у післявоєнні роки. За ним у місті збудовані ще принаймні три навчальних заклади: вечірня школа № 9 робітничої молоді заводу ім. Дзержинського (згодом – середня школа № 25 на вулиці Республіканській), школа № 29 у селищі Баглійського коксохімзаводу (нині – перший корпус коледжу фізвиховання на вулиці Тельмана), старий корпус школи № 14 на Соцмісті (тепер – станція юних техніків).



Вечір у парку знімався в Дніпропетровську (парк імені Шевченка). До кадрів фільму потрапили сходи з балюстрадами, тогочасні ліхтарі та інші елементи благоустрою…




старий пам’ятник Шевченку над Дніпром (наприкінці 50-х його змінить сучасний на Монастирському острові):





До речі, ресторанні сцени могли знімати там-таки, у старому ресторані «Волна» (на цьому знімку пізніших часів він унизу зліва):


Ось і сам Монастирський, чи то пак Комсомольський острів, лінії електропередач через Дніпро, Мерефо-Херсонський міст:



А на цьому фото зі зйомок фільму – не лише залізничний міст, а й красива альтанка в парку Шевченка:




Певно, якраз оця:



Дніпропетровський вокзал з’являється у «Висоті» двічі – в середині фільму…



…та у фіналі, де можна побачити старий металевий пішохідний міст через колії. На залізниці ще всюди паровозна тяга – але ділянка від Нижньодніпровського вузла до П’ятихаток буде електрифікована вже зовсім скоро – в 1958 році.






Найкращим підсумком тут стануть слова з тогочасної рецензії в газеті «Дзержинець»:


Залишається побажати, аби хто-небудь із запоріжців зробив подібний розбір фільму «Весна на Заречной улице», який знімався в їхньому прекрасному місті!

Додаток. Статті з Великої Радянської Енциклопедії про авторів фільму:

Автор книги «Висота» –

ВОРОБЬЕВ Евгений Захарович (р. 29.11(12.12).1910, Рига), русский советский писатель. Участник Великой Отечественной войны. Основная тема его рассказов, повестей и романов – война, ратный подвиг советских людей. Автор книг: «Однополчане» (1947), «Квадрат карты» (1950), «Нет ничего дороже» (6 изд., 1956), «Товарищи с Западного фронта. Очерки» (1964), «Сколько лет, сколько зим. Повести и рассказы» (1964), «Земля, до востребования» (1969-70) и др. В 1952 опубликована наиболее значительная книга Воробьева – роман «Высота» – о строительстве завода на Южном Урале (одноименный фильм 1957). Награжден 2 орденами, а также медалями.

Сценарій –

ПАПАВА Михаил Григорьевич (р. 24.10 (6.11).1906, Харьков), советский кинодраматург. В 1931 окончил историко-филологический факультет Московского университета. С 1930 выступал как журналист. В 1938 окончил сценарный факультет (типа академии) ГИКа. По сценариям Папавы поставлены фильмы: «Родные поля» (1945), «Академик Иван Павлов» (1949), «Далеко от Москвы» (1950, по В. Н. Ажаеву), «Высота» (1957, по Е. З. Воробьеву), «Не на своем месте» (1958, совместно с И. П. Друцэ), «На одной планете» (1966, совместно с С. А. Дангуловым), «Иваново детство» (1962, совместно с В. О. Богомоловым), «Я его невеста» (1969, совместно с А. Б. Чуковским). Государственная премия СССР (1950). Награжден 3 орденами, а также медалями.

Постановка –

ЗАРХИ Александр Григорьевич (р. 5(18).2.1908, Петербург), советский кинорежиссер и кинодраматург, народный артист СССР (1969). Член КПСС с 1948. В 1927 окончил Ленинградский техникум экранного искусства. В 1929 вместе с И. Е. Хейфицем (работали совместно до 50-х гг.) возглавил 1-ю комсомольскую постановочную бригаду ленинградской фабрики «Совкино» (ныне киностудия «Ленфильм»), выпустившую фильмы, посвященные советской молодежи, – «Ветер в лицо» (1930), «Полдень» (1931), комедию «Горячие денёчки» (1935). С исторической глубиной, психологической правдой, большой художественной силой показан в фильме Зархи и Хейфица «Депутат Балтики» (1937) приход в революцию крупного русского ученого профессора Полежаева (в главной роли Н. П. Черкасов). Значительным произведением киноискусства стал фильм Зархи и Хейфица «Член правительства» (1940), в центре которого образ русской крестьянки (в главной роли В. П. Марецкая), прошедшей трудный путь от батрачки до депутата Верховного Совета. Совместно с Хейфицем поставил также фильмы «Его зовут Сухэ-Батор» (1942), «Малахов курган» (1944), документальный фильм «Разгром Японии» (1945). На киностудии «Мосфильм» Зархи поставил фильмы «Высота» (1957), «Люди на мосту» (1960), экранизировал роман Л. Н. Толстого «Анна Каренина» (1968). Государственная премия СССР (1941, 1946). Награжден 3 орденами, а также медалями.

Головний оператор –

МОНАХОВ Владимир Васильевич (р. 30. 9. 1922, Долгинцево Днепропетровской обл.), советский кинооператор и режиссер, заслуженный деятель искусств РСФСР (1964). Член КПСС с 1943. Участник Великой Отечественной войны. В 1952 окончил ВГИК. Снимал фильмы «Попрыгунья» (1955, совместно с Ф. Б. Добронравовым), «Высота» (1957) и др. В фильме «Судьба человека» (1959), за который Монахов удостоен Ленинской премии (1960), он органично связывает документально строгую фактуру изображения с живописными светопластическими эффектами, создает напряженную изобразительную атмосферу. Своеобразие композиционного рисунка, монументальность и сложная динамическая организация кадра выразительно подчеркивают эпическую широту снятого им фильма «Оптимистическая трагедия» (1963). Как режиссер Монахов поставил фильмы «Непрошенная любовь» (1965), «Про чудеса человеческие» (1968), «Нежданный гость» (1972). Награжден 3 орденами, а также медалями.

Композитор –

ЩЕДРИН Родион Константинович (р. 16.12.1932, Москва), советский композитор, народный артист РСФСР (1976). В 1955 окончил Моск. консерваторию по классам – композиции у Ю. А. Шапорина, фортепиано у Я. В. Флиера. Создал значительные произведения в разных жанрах. Среди них оперы «Не только любовь» (1961), «Мертвые души» (по H. В. Гоголю, либретто собственное, 1977), балеты – «Конек-горбунок» (1960), «Кармен-сюита» (на основе оперы Ж. Бизе, 1967), «Анна Каренина» (1972; все поставлены в Большом театре, Москва). В сочинениях Щедрина органично сочетаются элементы русского фольклора и новаторские приёмы современного музыкального языка. Оратория «Ленин в сердце народном» (1969), Поэтория на слова А. А. Вознесенского (1968), 2 симфонии (1958, 1965), 2 концерта для оркестра – «Озорные частушки» (1963), «Звоны» (1968), 3 концерта для фортепиано с оркестром (1954, 1966, 1973), произв. для фортепиано, в том числе 24 прелюдии и фуги (1970), Полифоническая тетрадь (1972). Председатель правления Союза композиторов РСФСР (с 1973). Депутат Верховного Совета РСФСР 6-го, 9-го созывов. Государственная премия СССР (1972). Почетный член-корреспондент Баварской академии изящных искусств (1976). Член Советского комитета защиты мира (с 1962). Награжден 2 орденами, а также медалями.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.