Асиметрична розпластана будівля складної, проте загалом компактної композиції була зразково спланована та облаштована. На першому поверсі розташувалися просторий вестибюль, каси, кімната чергового по вокзалу, камери схову ручного багажу, кімнати матері й дитини, перукарня, медпункт, кафе-ресторан, кухня з господарськими та допоміжними приміщеннями. Зал очікування вміщав 500 людей. У другому поверсі, який із міського боку мав балкон, а з боку Дніпра виходив на простору терасу, були службові приміщення.
Акцентом будівлі зі сторони привокзальної площі стала вежа, увінчана високою щоглою з прапором. Із боку причалу вокзалові додавали величності широкі сходи з вазонами на парапетах. Загалом же будівля явила собою цікавий зразок тогочасної української архітектури, що відзначалася пошуками нових форм.
Фото з книги М. С. Єленського "Архитектура речных пассажирских зданий" (1954)
Тим часом у радянській країні триває моторошна доба. Як зазначає відомий та авторитетний дослідник історії міста Олександр Слонєвський, за період 1937–1938 років у річпорту, далеко не найбільшому міському господарстві, було репресовано 14 осіб – від вантажників і мотористів до завідувача місцевого річкового флоту. Усіх їх розстріляли.
Після воєнних подій Другої світової будівля виявилася єдиним уцілілим річковим вокзалом на Дніпрі. Проте лиха доля наздогнала її згодом – у вигляді пізньорадянської реконструкції. Тоді вокзал був сильно перепланований усередині та перебудований зовні й цілком втратив історичне обличчя. Будівля позбулася всіх своїх декоративних рис. Вежу навіщось ампутували, а з річкового боку спорудили таку собі шпаківню чи голуб’ятню, оббиту гофрованим металом. Шапку із цього ж краму надягли на всю будівлю, у якій відтоді стало неможливо впізнати колишній витвір міжвоєнної архітектури.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.