Як Дзиґа Вертов знімав фільм у Кам’янському

Дзиґа Вертов

Із погляду сьогодення постать видатного радянського кінорежисера-документаліста Дзиґи Вертова (Д. А. Кауфман, 1896–1954) здається надто вже суперечливою. Талановитий майстер і сміливий експериментатор, один з основоположників світової кінодокументалістики. Разом з тим, більшість робіт режисера до краю сповнені комуністичної агітації та пропаганди і в наш час справляють дуже неоднозначне враження.

Але все це не затьмарює його основних заслуг – неоцінимого внеску в кіномистецтво, розробки основ документального кіно як образної публіцистики. Зрозуміло, що будучи людиною своєї доби, Дзиґа Вертов не міг працювати поза радянською системою. Стосунки з нею, до речі, у митця були далеко не ідеальними.

Дніпродзержинськ: світлові покажчики вулиць 70-х – 80-х років

«Угловой указатель – световое табло, содержащее наименование улицы, площади, проспекта, размещается на углу фасада здания на пересечении улиц на высоте не более 3,5 м от уровня земли, на расстоянии 25–30 см от угла дома и представляет собой металлический короб (400х1000 мм) с лицевой поверхностью из молочного оргстекла; буквы выпуклые, синего цвета; подсвет осуществляется лампами накаливания. При большой протяженности проспекта, улицы от перекрестка до перекрестка допускается установка дополнительных табло наименования проспекта, улицы по согласованию с отделом районного архитектора» (взято звідси).

Соцреалізм у літературі

     «Он помнил ещё не город Днепродзержинск, а село Каменское, не завод имени Дзержинского, а Днепровский. Они почти ровесники. Только за год до его рождения задули первую домну на Днепровском заводе, построенном Варшавским обществом и бельгийской компанией «Коккериль»… Денежные тузы умели понимать выгоду: река – самый дешевый транспорт, уголь – Донбасс рукой подать, руда – Кривой Рог рядом, а почти даровые рабочие руки – вот они, в Аулах, Романове, Каменском… Ничего не осталось от старого села Каменского. А жаль! Не в столицах, не во дворцах надо бы устраивать музеи революции, а там. Чтобы нынешних молодых лоботрясов, которые всё принимают как должное да ещё и нос воротят – плохо, мол, – не на экскурсии туда водить, а заставить пожить хоть недельку так, как жили в детстве они…

Дмитрий Мельниченко, «Учебка»

У повісті її автор розповідає про військову службу в Дніпродзержинську наприкінці 80-х років. Сувора пізньорадянська дійсність.

https://www.proza.ru/2011/02/10/974

Нашестя джунглів

Рослинних і залізобетонних. Завершилось перемогою других.

Дніпропетровськ, район Каміння у своє останнє літо 2006 року.

Іван Франко все знав

Бо наголошував ще у 1903 році:

«Маркс у своїх писаннях не вдавав ся в мальованє того, як саме має виглядати той будущий громадський устрій, у якому буде спільна праця без визиску і спільне вживання плодів праці без нічиєї кривди. Ширше розвивали сі думки Марксові товариші й приятелі Ляссаль і Енгельс. Особливо сей остатній розвинув погляд про те, що освідомлені і зорганізовані робітники повинні при помочи загального голосування здобути перевагу в державних радах і ухвалювати там закони, які б теперішню державу, основану на панованю одних і неволі других, на визиску і дармоїдстві, помалу або й від разу перемінили на народну державу, в якій би через своїх вибранців панував увесь народ, в якій би не було ні визиску, ні кривди, ні бідности, ні темноти.

Наслідком сих наук Маркса, Енгельса й Ляссаля почали німецькі робітники організовувати ся в велику партію, що мала метою здобути як найшвидше перевагу в парляменті і перемінити одною ухвалою весь громадський порядок. Ся партія назвала себе соціяльно-демократичною. Стоячи на основі Марксових соціялістичних поглядів ся партія надіяла ся порушити весь народ і здобути для нього панованє.

Дніпропетровськ у романі «Без ґрунту» і Домонтович як провидець

Фото: http://transphoto.ru/photo/369074/?gid=530

Уривки з роману В. Домонтовича «Без ґрунту», дія якого відбувається в Дніпропетровську (чи ще «Дніпропетровському»*) на початку 30-х років:

=======================================================

       Я стою коло відчиненого вікна, і мені здається, що я відчуваю аромат квітів. Запах збіжжя й степової трави. Поїзд з гуркотом проноситься повз червоні будинки маленької станції. З високого плоскогір’я блиснув в далечині Дніпро і за ним масив гори та розпластане під горою широке місто. Допитливий зір, шукаючи не знати чого, пожадливо блукає в ранковому тумані, що легкою димкою прозоро огорнув безмежні простори задніпровських степових пустель.