Ернест Котков, «Наука» (1970)

«Високим художнім і професіональним рівнем, самобутністю світосприйняття відзначається вітраж художника Е. Коткова «Наука» у Палаці культури хіміків у Дніпродзержинську (1970). Задуманий ще на стадії проектування споруди палацу, орієнтований на певну архітектуру і простір, він разом з темперним панно В. Ламаха став композиційно-організуючим центром досить великого фойє другого поверху. В цьому творі Е. Коткова намітилась суттєва тенденція сучасного мистецтва – тенденція інтелектуально-раціонального сприйняття світу. Тема його розкривається в галереї образів сучасних вчених. Еквівалент «науці» автор знаходить в образах людей, сповнених інтелекту і духовних сил, які сприймаються як втілення розумного, мислячого начала, непоборного прагнення осягнути неосяжне, тобто, уособлюють ідеали нашого сучасника. Включені в загальну композицію квіти – символ сонця, його життєдайної сили.\\\ В основі досить складної пластичної структури вітража лежить багатоманітність формуючих елементів: ромби, прямокутники, неправильні чотирикутники у фонах, а також складні овали, площини м’яких абрисів у фігурних зображеннях. Рисунок енергійний і чіткий. Художник, вміло оперуючи алюмінієвими протяжками, створює вишукані і водночас динамічні форми людського тіла і предметів.\\\ Велику роль в художньо-емоціональному рішенні вітража відіграють світло, пульсуючі ритми напруженого кольору. Колірна композиція побудована на зіставленні і зіткненні холодної і теплої тональності, на хроматичних контрастах кольорів фону і фігурних зображень, а також світлотних контрастах в самих фігурах. Художник навмисне робить фігури набагато світлішими, ніж фон, для їх кращого сприйняття.\\\ Максимально виявлені художні можливості матеріалу. Тут використане високоякісне ризьке скло – фактурне, фарбоване не в масі, а з обох боків, що надає йому більшої прозорості і нерівномірності по насиченості кольором. Колірною експресією, пластичною активністю художник прагнув протиставити вітраж простоті архітектурних форм, вирішити в ньому самостійні світло-колірні і просторові завдання. Вітраж активно діє на простір, доповнює і збагачує образ архітектури». Чегусова З. Сучасний український вітраж // Образотворче мистецтво. – 1978. – № 4.

Буклети музею історії міста Дніпродзержинська (1986, 1989)

«Наряду с традиционной формой представления истории через экспонаты в музее впервые в отечественной практике музееведения используется аудиовизуальное зрелище, так называемый музейный сеанс».

Микола Глущенко, «Під Дніпродзержинськом». 1964.

Джерело: https://www.facebook.com/events/1884388298390578/

До джерел міста Кам’янського

«...Прикладом поселення, чітка просторова організація якого найбільш повно відобразила його характер, соціальну структуру та функції, варто вважати Кам’янське./// Кам'янське не входило до території Донецького басейну, але його містобудівний досвід виявився значущим та показовим для всього регіону Півдня Російської імперії./// У 1904 р. французький архітектор Тоні Гарньє сформулював свою відому концепцію індустріального міста, запропонувавши розділити міський простір на декілька зон, кожна з яких повинна була виконувати свою функцію. За декілька років до цього подібні принципи були покладені в основу генерального плану Дніпровського металургійного заводу, що дав могутній поштовх розвитку території навколо села Кам’янського, що перетворилося згодом на Дніпродзержинськ (а у травні 2016 р. це місто знову отримало історичну назву)./// По суті, Кам’янське було прикладом свідомого проектування повноцінного промислового міста, у якому заздалегідь враховувались його подальші потреби, напрямок розвитку та територіальне зростання». Ільченко М. Міський розвиток та містобудівні експерименти // Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу. – 2018.

11-й мікрорайон лівобережжя (забудова з 1985)

У 1985 році на лівобережжі міста розпочалася забудова чергового мікрорайону – 11-го, який проєктувальники назвали «Парковий». Якраз того року відзначався ювілей – 40 років Перемоги, тож саме таку назву дістала нова вулиця району./// 11-й мікрорайон, розрахований на 11700 мешканців, було спроєктовано Дніпродзержинською філією Київського науково-дослідного і проєктного інституту містобудування. Ця видатна установа створила всі лівобережні мікрорайони – окрім найпершого 9-го, спроєктованого ще самим КиївНДПІмістобудуванням./// Про перспективи будівництва мікрорайону розповідала стаття в газеті «Дзержинець» від 25 травня 1986 року. У ній наголошувалося, що «Парковий» буде дещо відрізнятися від попередніх мікрорайонів: будинки розміщуються вздовж дренажного каналу з його гарними куточками природи та місцями відпочинку./// У новому районі передбачалося збудувати кілька магазинів продовольчих і промислових товарів, дитяче кафе на 100 місць, аптеку, відділення зв’язку, пункти комбінату побутового обслуговування. Окрім дев’яти- та десятиповерхівок, в мікрорайоні планувалося звести й 14-поверхові будинки, втім, вони так і не були споруджені./// У 1988 році тут відкривається середня загальноосвітня школа № 15 (з 2004 року – академічний ліцей № 15). Крім цього, постають два дитячих комбінати, збудовані за експериментальним проєктом, розробленим спеціально для Дніпродзержинська. Особлива увага приділялася загартуванню та зміцненню здоров’я дітей: у проєкти дошкільних закладів і школи було включено плавальні басейни, набори спортивних та ігрових майданчиків.

Палац культури будівельників (1959)

Останній подих радянської неокласики в місті – Палац культури будівельників, споруджений у 1959 році. Власне, типовий і надзвичайно поширений проєкт архітектора Барташевича 1947 року, за яким у тутешніх місцях збудовані ще Палац імені Кірова (нині – імені Олеся Гончара) в Новомосковську та Палац культури Придніпровської ДРЕС.

Фото Якова Олексійовича Куценка, 06.06.1984. Дата на фронтоні – «1959».

Піонерський табір тресту «Дзержинськбуд» у Карнаухівці (1955)

Перше і друге фото звідси