Ернест Котков, «Наука» (1970)

«Високим художнім і професіональним рівнем, самобутністю світосприйняття відзначається вітраж художника Е. Коткова «Наука» у Палаці культури хіміків у Дніпродзержинську (1970). Задуманий ще на стадії проектування споруди палацу, орієнтований на певну архітектуру і простір, він разом з темперним панно В. Ламаха став композиційно-організуючим центром досить великого фойє другого поверху. В цьому творі Е. Коткова намітилась суттєва тенденція сучасного мистецтва – тенденція інтелектуально-раціонального сприйняття світу. Тема його розкривається в галереї образів сучасних вчених. Еквівалент «науці» автор знаходить в образах людей, сповнених інтелекту і духовних сил, які сприймаються як втілення розумного, мислячого начала, непоборного прагнення осягнути неосяжне, тобто, уособлюють ідеали нашого сучасника. Включені в загальну композицію квіти – символ сонця, його життєдайної сили.

Буклети музею історії міста Дніпродзержинська (1986, 1989)

«Наряду с традиционной формой представления истории через экспонаты в музее впервые в отечественной практике музееведения используется аудиовизуальное зрелище, так называемый музейный сеанс».

Микола Глущенко, «Під Дніпродзержинськом». 1964.

Джерело: https://www.facebook.com/events/1884388298390578/

15 зразків конструктивістської архітектури в Кам’янському

У двадцяті роки двадцятого століття, на хвилі індустріалізації, в радянській країні виникає конструктивізм – напрям, покликаний створити нову архітектуру, доступну та корисну для суспільства. Цей стиль і метод поєднав у собі функціональність та застосування новітніх будівельних матеріалів і технологій. Характерними його ознаками стали відмова від декору, геометричні об’єми, чіткі лінії, великі площі скління. І найголовніше – повна підпорядкованість форм будівлі її призначенню.

До джерел міста Кам’янського

«...Прикладом поселення, чітка просторова організація якого найбільш повно відобразила його характер, соціальну структуру та функції, варто вважати Кам’янське.

Кам’янське не входило до території Донецького басейну, але його містобудівний досвід виявився значущим та показовим для всього регіону Півдня Російської імперії.

У 1904 р. французький архітектор Тоні Гарньє сформулював свою відому концепцію індустріального міста, запропонувавши розділити міський простір на декілька зон, кожна з яких повинна була виконувати свою функцію. За декілька років до цього подібні принципи були покладені в основу генерального плану Дніпровського металургійного заводу, що дав могутній поштовх розвитку території навколо села Кам’янського, що перетворилося згодом на Дніпродзержинськ (а у травні 2016 р. це місто знову отримало історичну назву).

По суті, Кам’янське було прикладом свідомого проектування повноцінного промислового міста, у якому заздалегідь враховувались його подальші потреби, напрямок розвитку та територіальне зростання».

Ільченко М. Міський розвиток та містобудівні експерименти // Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу. – 2018.

11-й мікрорайон лівобережжя (забудова з 1985)

У 1985 році на лівобережжі міста розпочалася забудова чергового мікрорайону – 11-го, який проєктувальники назвали «Парковий». Якраз того року відзначався ювілей – 40 років Перемоги, тож саме таку назву дістала нова вулиця району.

Палац культури будівельників (1959)

Останній подих радянської неокласики в місті – Палац культури будівельників, споруджений у 1959 році. Власне, типовий і надзвичайно поширений проєкт архітектора Барташевича 1947 року, за яким у тутешніх місцях збудовані ще Палац імені Кірова (нині – імені Олеся Гончара) в Новомосковську та Палац культури Придніпровської ДРЕС.

Фото Якова Олексійовича Куценка, 06.06.1984. Дата на фронтоні – «1959».