15 зразків конструктивістської архітектури в Кам’янському

У двадцяті роки двадцятого століття, на хвилі індустріалізації, в радянській країні виникає конструктивізм – напрям, покликаний створити нову архітектуру, доступну та корисну для суспільства. Цей стиль і метод поєднав у собі функціональність та застосування новітніх будівельних матеріалів і технологій. Характерними його ознаками стали відмова від декору, геометричні об’єми, чіткі лінії, великі площі скління. І найголовніше – повна підпорядкованість форм будівлі її призначенню.

Будівництво головного корпусу Камʼянської районної електростанції, 5 вересня 1930 року. Фото з музею історії підприємства

Місто Кам’янське як великий індустріальний центр України набуло в ті часи й зразковий "комплект" будівель нового типу і спрямування. П’ятнадцять найбільш примітних із них згадаємо в цьому дописі.

Палац культури металургів (1931). Перша самостійна робота Володимира Заболотного – видатного українського архітектора, майбутнього засновника Академії архітектури України. Тут планувально розділені клубна та видовищна частини, які мають власні входи й вестибюльні групи з повним набором обслуговуючих приміщень. Згодом палац зазнав різноманітних добудов і реконструкцій. Це фото з музею ДМК зафіксувало його ще в первісному вигляді:

Фабрика-кухня (1932). Будівництво таких закладів мало на меті звільнити жінок від кухонної роботи та залучити їх до суспільно корисної праці. Тут промисловим способом вироблялися як готові страви, так і напівфабрикати. У фабриках-кухнях діяли великі їдальні, також вони готували обіди для підприємств та установ. Проте величезні виробничі потужності кам’янської фабрики-кухні зрештою так і лишилися недозавантаженими. Фото будівлі, спотвореної війною та нацистською окупацією, знайдено в обласному архіві Дніпропетровщини – в альбомі 1944 року:

Будинок-комуна (1930) став місцевим відголоском ідей повного усуспільнення побуту, які панували ранньої радянської доби. Життя спростувало такі теорії, і "будинки-комуни" стали звичайними гуртожитками, чудово виконуючи цю функцію. Знімок гуртожитку № 1 металургійного заводу – 1950-х років, із фондів Музею історії міста Кам’янського:

Школа фабрично-заводського учнівства (початок будівництва – 1928), створена для забезпечення металургійного заводу кваліфікованими робітничими кадрами. Простора, зручна будівля навчального закладу виросла до 1930 року в самому центрі тогочасного міста, навпроти пам’ятника "Прометей". Джерело цього знімка – фотоархів кам’янського журналіста і краєзнавця Віктора Куленка:

Загальноосвітня школа (1934). Звісно, не лишалася без уваги й освіта молодшого покоління кам’янчан. Протягом двох років на тодішньому єдиному проспекті міста спорудили нову велику школу. Нині вона, як і вищезгадане училище, належить до числа найстаріших освітніх закладів Кам’янського. Фото 2016 року:

Лікарняний корпус (1934). Стильна і зручна будівля доповнила собою комплекс колишньої земської лікарні. Збудували її за повторно застосованим проєктом одного з корпусів Харківської, тобто столичної, окружної лікарні архітекторів П. Фролова і Т. Агапова, під час проєктування якої враховувався досвід лікарняного будівництва як Радянського Союзу, так і Західної Європи. Фото 2016 року:

Будинок спеціалістів (1934), три великих корпуси якого постали на початку нинішньої Медичної вулиці. Найбільший житловий комплекс тогочасного міста призначався для нової еліти: управлінців, інженерів, техніків. Його проєкт 1932 року авторства дніпропетровських архітекторів Володимира Самодриги та Бориса Кащенка виявлено в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені Заболотного. Проєкт було реалізовано повністю, за винятком шостого поверху над серединою центрального корпусу:

Житлокомбінат коксохімічного заводу (до середини 1930-х). Цей комплекс склали три житлові будинки і велика будівля, яка вмістила гуртожиток та клуб коксохімзаводу й приміщення побутового обслуговування. Усі будови поставлені навскісно до проїжджої частини, при цьому секції житлових корпусів розташовані уступами по схилу. Фото 1989 року:

Управління цементного заводу. Адміністративна будівля заводу, спорудженого в місті у 1929–1934 роках, згодом пережила реконструкцію, проте зберегла свій характерний силует – композицію різновисоких об’ємів із заокругленою сходовою частиною. Фото 1989 року:

Житловий будинок із годинником (1936) став одним із останніх та найвиразніших зразків конструктивістської архітектури в Кам’янському, яке того ж року було перейменовано на Дніпродзержинськ. Усе це вельми промовисто, адже саме в середині тридцятих, із посиленням тоталітарної системи, влада цілковито піддала конструктивізм нищівній критиці та продиктувала архітекторам курс на "освоєння класичної спадщини". Фото 1989 року:

Державна районна електростанція (1932, 1940). Будівництво однієї з найбільших у міжвоєнній Україні теплових електростанцій розпочалося в 1929 році. Кам’янська ДРЕС стала до ладу в 1932 році, а в 1940 було завершено її другу чергу. У 1957 році станцію переведено з вугілля на природний газ, а згодом – пристосовано для теплопостачання міста. Фото 2015 року:

Неподалік державної районної електростанції стоїть будівля її пожежної частини з вежею простих геометричних форм, розтятою вузьким вертикальним склінням. Фото 2016 року:

Трамвайна підстанція № 1 (1936). Міський трамвай, запущений у 1935 році, спочатку живився від однієї з підстанцій металургійного заводу. Лише наступного року було введено в дію тягову підстанцію на Шевченківській вулиці – стильну будівлю, всередині якої світилися блакитним світлом рогаті колби ртутних випрямлювачів. Фото 2018 року:

Арковий залізобетонний міст в урочищі Вовче Горло, нині недіючий. По цій монолітній споруді, перекинутій через глибокий яр із потічком унизу, раніше проходила залізнична вітка. Єдиний міст такого роду в Кам’янському відзначається доладністю геометричних форм і неповторною технічною естетикою. Фото 2018 року:

До цих існуючих об’єктів додамо ще один, який не зберігся до наших часів. Це – кругла лазня на металургійному заводі. Форму будівлі зумовило питання раціональності й енергоефективності: при найбільшій корисній площі виходить найменший периметр зовнішніх стін, а відповідно, і найменші втрати тепла. Фото 1960-х (?) років із книги Ігоря Подзерка "Мой город" (2011):

Знімки, що датовані 1989 роком, узято з альбома "Перечень архитектурных объектов советского периода, предлагаемых для включения в "Свод памятников архитектуры и градостроительства Днепропетровской области". Исполнители: Андрущенко Н. П., Килессо С. К., Бажанова Т. И. и др. – Киевский филиал Всесоюзного научно-исследовательского института теории архитектуры и градостроительства (КиевВНИИТАГ), 1989 г.".