100 років кам’янському «Прометею»

"Прометей" на фото Всеволода Тарасевича 1977 року

Сто років тому в Кам’янському було споруджено пам’ятник, з якого почалися архітектура та монументальне мистецтво України радянської доби. У цей день згадаймо історію "Розкутого Прометея" – знакового монумента рідного міста.

 

Частина 1: створення та відродження

Автором його став видатний художник та архітектор Олексій Якович Сокол (1873–1939). Талановитий уродженець Переяславського повіту Полтавської губернії після закінчення церковно-приходської школи навчався в реальному училищі в Києві, а згодом вступив за конкурсом до Московського училища живопису, скульптури та зодчества. По закінченні – робота художником, створення і втілення проєктів розпису церков, проєктування громадських і промислових будівель. Потім навчання в петербурзькій Академії мистецтв у Рєпіна та Сєрова. Згодом Сокол відвідує чимало європейських країн – вивчає світову культуру, бере участь у виставках.

На конкурс до Кам’янського він надіслав ескізи розпису Свято-Миколаївської церкви і проєкт житлового будинку на нинішній вулиці Інститутській, 2. Ці роботи визнали найкращими. Автор отримує запрошення на Дніпровський завод, і з 1915 року доля його стає назавжди пов’язаною з містом.

 

Тут Олексій Сокол із двома учнями виконав розпис Свято-Миколаївського собору в стилі модерн. Розписи ці були зафарбовані у радянські часи, наприкінці 1980-х окремі фрагменти реставровано, але в основному собор розписаний заново. Серед інших робіт Сокола в місті – вже згаданий житловий будинок № 2 на вулиці Інститутській (1915), зведений німецькими та австрійськими військовополоненими; частина адміністративної будівлі металургійного заводу (1916), прибудована до старого заводоуправління.

У 20–30-ті роки Сокол на посаді начальника будівельного цеху металургійного заводу зробить ще немало для забудови міста. Художник, архітектор, – а з "Прометеєм" виявив себе ще й як скульптор.

 

Двадцяті роки в Кам’янському, як і всюди в країні, починалися розрухою й голодом. Населення тут скоротилось у рази – багато мешканців, щоб вижити, покинули місто. Завод (напередодні Першої світової війни – найбільше металургійне підприємство Російської імперії) перебував у запустінні та став до ладу лише в 1925 році. Тим дивовижнішою здається історія створення пам’ятника, який згодом став символом міста.

Радянська влада в Кам’янському встановилася 1 січня 1920 року. Невдовзі постало питання спорудження пам’ятника на братській могилі кам’янських більшовиків, загиблих у громадянську війну. Перепоховані вони були в центрі міста – на Базарній площі, перейменованій у Червону. Олексій Сокол запропонував ідею монумента у вигляді колони, увінчаної статуєю Прометея в розірваних кайданах, із факелом у руці й поверженим орлом біля ніг. Ідея дістала загальне схвалення, і автор почав розробку проєкту.

Скульптуру було виліплено Соколом і потім відлито з чавуну (ливарник – Сергій Гречнєв) іще восени 1920 року, проте через важкі часи монумент вдалося спорудити лише в 1922 році та відкрити 7 листопада, до п’ятої річниці Жовтневої революції.

 

Під час нацистської окупації гітлерівці підірвали пам’ятник. Скульптура збереглася, хоч і була пошкоджена. Від переплавки її врятували працівники міського трамваю. На вантажній платформі вони доправили статую на територію трамвайного депо, де надійно сховали. Після вигнання нацистів монумент був відбудований і відкритий уже 1 травня 1944 року. Пропорції постамента при цьому стали відчутно стрункішими. Також біля пам’ятника були поховані загиблі підпільники та учасники визволення міста.

Частина 2: благоустрій та музеєфікація

 

У повоєнні роки на гранях п’єдесталу встановили чотири таблиці. На трьох із них зазначені головним чином імена загиблих у громадянську та Другу світову війну. Чільна ж таблиця відтоді зазнала певних змін. Спочатку на ній були слова: "Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины. И. Сталин". Потім, після десталінізації 60-х, – "Мы победили потому, что лучшие люди всего рабочего класса и всего крестьянства проявили невиданный героизм…, совершали чудеса храбрости, перенесли неслыханные лишения, жертвовали собой. В. И. Ленин". Як бачимо, ідейний посил було дещо змінено: у першій цитаті йшлося про Другу світову, у наступній – про революцію та становлення радянської влади.

 

У шістдесяті роки біля підніжжя "Прометея" запалав вічний вогонь. Після того пам’ятник зазнав ще кількох реконструкцій, спрямованих на збагачення його вигляду. Зокрема, неподалік монумента збудували стелу "Вы миру свет подарили, мир вам бессмертие дарит" художника Михайла Келлера та архітектора Олександра Кримцова. Згодом старий сквер та його огорожу знесли і упорядкували навколо монумента широку площу.

 

Вогонь Прометеєвого факела – як до війни, так и після, – був плафоном із червоного скла, з підведеною електрикою. Спочатку світильник був конічної форми, а в 70–90-ті роки – у вигляді полум’я.

 

Із часом "Прометей" став справжнім символом міста, що відбилося й у геральдиці: він зображений і на радянській емблемі (1967), і на сучасному гербі, розробленому в 1998 році.

 

Подальша доля монумента пам’ятна вже багатьом містянам: заміна скульптури в 2000 році; перевезення автентичного "Прометея" до музею історії міста; реставрація завдяки ініціативі директорки музею Наталії Буланової, підтримці спонсорів та зусиллям скульптора Гарніка Хачатряна – і зрештою встановлення на музейній території у 2009.

 

Монумент "Прометей" знайшов відображення в культурі не лише місцевого рівня. Образ пам’ятника проходить через увесь роман Олеся Гончара "Собор", де автор створює власну легенду про порятунок монумента. Про зруйнування "Прометея" йдеться і в повісті Антона Хижняка "Тамара" – дія цієї книги відбувається в окупованому Дніпродзержинську, а прототипом її голової героїні стала міська підпільниця Тамара Воробейкова.

Про історію монумента в роки війни можна прочитати у книзі "Дух ушедшей эпохи" Людмили Яценко та Олександра Слонєвського. Як зазначають автори, німці подумали, що скульптура вилита з бронзи, – а кольорові метали були дефіцитні й потрібні для війни. Колону підірвали, а вже на землі виявилось, що "Прометей" вилитий із звичайного чавуну. Німці втратили до фігури інтерес і зрештою наказали прибрати її з площі. Таким чином вона, хоч і пошкоджена, пережила окупацію.

 

Можливо, істина перебуває десь посередині. Можливо, гітлерівці дійсно сподівалися знищити "Прометея" заради дефіцитної міді – згадаймо зникнення бронзової скульптури Катерини ІІ в окупованому Дніпропетровську, руйнування окупантами на брухт цілої низки паризьких монументів… Ну і до того ж нацистам дуже "приємно" було бачити біля ніг Прометея поверженого орла, який слугував символом Третього рейху.

Коли ж з’ясувалося, що статуя чавунна, інтерес до неї пригас. Пошкоджена падінням фігура на якийсь час лишилася серед уламків постаменту, а потім була прибрана. Але це не суперечить тому факту, що вивезення скульптури з площі, подалі від очей, справді врятувало її від переплавки.

Словом, пам’ятник "Прометей" став не лише втіленням легенди. Він сам по собі успішно породжує легенди вже багато десятиліть.