Спадщина ПХЗ в Кам’янському: забудова Горплощадки й довкола

Ще в другій половині сорокових років тут був один із розлогих кутків старого Кам’янського зі скромними будиночками та неосяжними городами: Перший і Другий Запорізькі провулки, Мала Запорізька вулиця. Лише неподалік високовольтних ліній майбутнього проспекту Аношкіна височіли довоєнні будинки Дніпродзержинського коксохімічного заводу: гуртожиток – нині економічний коледж – і три чотириповерхівки, у кімнаті однієї з яких тоді мешкав інженер ДКХЗ Володимир Щербицький, майбутній очільник радянської України. І трамвай № 2 піднімався ще не існуючим проспектом Свободи, минаючи "шевченківські" хати.

Та вже незабаром на цьому місці розгорнулося масштабне будівництво нового житломасиву Придніпровського хімічного заводу, який на той час звався ще "заводом шлакових добрив". На відміну від ранішої житлової забудови підприємства, яка велася в степу за Соцмістом азотно-тукового заводу, цей майданчик було накреслено вже у самому місті, звідси й пішла його назва – "Горплощадка". Так само як і на будівництві інших об’єктів ПХЗ, над забудовою Горплощадки, окрім вільнонайманих робітників, працювали багато ув’язнених.

Південно-східний район міста (так він первісно називався, а в сімдесяті Південно-східним районом буде йменуватися вже нинішній "БАМ" забудови того самого ПХЗ – як же розрослося місто за всі ті роки!) площею в 40 гектарів було спроєктовано Дніпропетровським Облпроєктом. Проєкт житломасиву авторства архітектора Василя Мартинова втілили в життя у 1950–1955 роках.

У переважній частині району постає дво-триповерхова забудова загальною житлоплощею понад 26 тисяч квадратних метрів, виконана за типовими проєктами серії 228 – найпоширенішої в повоєнному місті, розробленої Міськбудпроєктом при Міністерстві будівництва підприємств важкої індустрії. На карті міста виникають нові вулиці: Амурська (згодом – Долматова), Союзна (Воробйова), Черняховського (Гетьмана Сагайдачного), Бесєдова (Миколи Лисенка) тощо.

Значний схил місцевості потребував розвинених цокольних поверхів, що використовувалися як для квартир, так і для побутових закладів. Квартали набули вигляду зелених масивів, на окремих ділянках яких розміщалися культурні й господарські об’єкти. Крім житлових будинків і гуртожитків, за типовими проєктами збудували численні дитсадки та ясла.

"…уже в 1957–1960 гг. дома были газифицированы. Массив засадили цветниками, декоративными кустами и деревьями, причем жильцы с энтузиазмом участвовали в этом деле. Тут и там оборудовались игровые и спортивные площадки. В цокольных помещениях открылись детские комнаты, комнаты технического творчества, библиотеки", – багато років по тому згадував колишній головний інженер ПХЗ Юрій Кузовов у книзі "Приднепровский химический завод".

Зокрема, у будинку № 3 на вулиці Союзній (Воробйова) тривалий час діяла дитяча бібліотека, яка не пережила дев’яностих.

У 1952 році відкрилася школа № 9, збудована за досить рідковживаним проєктом Миколи Вавировського та Дмитра Олтаржевського на 880 учнів, розробленим на основі ще довоєнного проєкту того-таки Вавировського. 1963 року з’явиться її новий корпус.

Також у межах району постають їдальня № 7 за типовим проєктом Державних архітектурних майстерень на 200 місць (за ним же було збудовано їдальню № 5 азотно-тукового заводу в Соцмісті) та лазня за типовим проєктом Діпроавіапрому на 95 місць, в якій із 1965 року діятиме дитячий плавальний басейн "Дельфін".

Із 1953 року в бік заводу прокладається нова трамвайна лінія маршруту № 3. Неподалік Горплощадки виростають перші корпуси медико-санітарної частини заводу, яка стане кращим лікувальним закладом в історії міста. Далі на схід, в улоговині Баранникової балки, споруджується стадіон "Перемога", відкритий 1955 року, один із кращих на той час в Україні.

У тому-таки 1955 році відкривається величний Палац імені Горького, за ним облаштовується гарний парк із літнім театром. "Горьківську" тему продовжила назва продовольчого магазину "Буревісник" у великому будинку навпроти. У будинку нижче від "Буревісника" містився хлібний магазин, а між ними й досі зберігся бетонний фундамент колишнього овочевого павільйону.

Біля нової трамвайної лінії постає квартал із п’яти заводських гуртожитків – ошатних, достеменно палацового вигляду, – та вже згаданої тут їдальні. У єдиному нині вцілілому з них розташована школа мистецтв № 1, заклад із довгою історією та вагомими здобутками. Окрасою його є концертна зала з вітражами, які відображають музичне мистецтво різних часів і народів, та барельєфом на сцені.

Принагідно згадаймо, що в 1967 році Придніпровським хімічним заводом було збудовано міське музичне училище, розташоване неподалік Горплощадки.

У середині п’ятдесятих уздовж проспекту виростають монументальні багатоквартирні будинки авторства дніпропетровського архітектора Вадима Горбоносова з того ж Облпроєкту. Цікаво, що спочатку Горбоносов та його колега Іван Заїченко представили для тутешньої забудови проєкти невеликих, відірваних один від одного будинків, проте вони були відхилені містом як невідповідні головній міській магістралі.

У 1957 році вводиться в експлуатацію школа робітничої молоді № 4, збудована за знов-таки досить рідковживаним типовим проєктом на 880 учнів авторства архітекторів Чалдимова і Степанова (за цим же проєктом у 1958 році зведено школу № 37 у Соцмісті АТЗ). А вже наступного року в її будівлі відкривається школа № 36, спочатку – восьмирічна. Новий корпус 36-ї школи з плавальним басейном, спортзалом, їдальнею та майстернями було збудовано 1979 року за індивідуальним проєктом Дніпродзержинської філії КиївНДПІмістобудування, який дістав високу оцінку фахівців.

У 1958 році неподалік школи відкривається кінотеатр "Аврора", збудований за типовим проєктом Діпротеатру на 300 місць архітектора Ковалькова. Поряд з кінотеатром, на додачу до їжі культурної, у 1976 році з’являється стильна будівля ресторану "Світоч" на 170 місць.

У шістдесяті забудова проспекту сягає "п’ятикутної площі" (Жовтневої, нині – Визволителів), зводяться будинки на самій площі та продовженні проспекту до нового міського вокзалу, відкритого в 1965-му. Також у ці роки Горплощадку збагачують окремі приміщення магазинів – продуктовий навпроти нового корпусу 9-ї школи та пам’ятна багатьом містянам "1001 дрібниця" на Республіканській вулиці.

Промтоварні магазини відділу робітничого постачання Придніпровського хімічного заводу вирізнялися не лише багатим як на той час асортиментом, а й вишуканими іменами. "Конвалія", "Берізка", "Фіалка", "Супутник", "Малятко", "Марічка", "Щастя" стали відтоді стійкими географічними назвами серед городян.

Дитсадки та ясла району, як і всі дитячі заклади ПХЗ, славилися своїм комфортом та благоустроєм. Зокрема, територію дитсадка у провулку Черняховського прикрашали численні майстерно різьблені з дерева фігури тварин і людей.

У вісімдесяті на Горплощадці з’являються й монументальні пам’ятні знаки. У 1985 році, до 40-ї річниці Перемоги над нацизмом, на вулиці Долматова споруджено пам’ятник захисникам міста у серпні 1941 року в складі винищувального батальйону, командиром роти якого і був загиблий у бою Іван Долматов. Скульптором монумента став Микола Нечипорук.

У тому ж 1985 році в Афганістані гине містянин, гвардії майор Анатолій Воробйов. Згодом на його честь перейменовують вулицю Союзну, а на розі з проспектом встановлюють бронзовий меморіальний знак – скульптурний портрет загиблого та дві таблиці під різним кутом із розірваною зіркою посередині, – безслідно зниклий завдяки крадіям металу на початку 2003 року та відтоді замінений звичайною табличкою.

Десь у ці ж часи на фасаді Палацу імені Горького з’являється витесане із сірого граніту погруддя письменника (можливо, з нагоди 120-річчя від дня народження Горького – в 1988 році?), яке проіснувало до 2017-го.

Останньою з видатних споруд району став цікавезного вигляду, увінчаний фортечними зубцями новий корпус дитсадка, зданий в експлуатацію 28 червня 1991 року – за кілька тижнів до проголошення незалежності України та рівно за п’ять років до ухвалення Конституції. Шестикутний портал – відсилка до українського модерну початку ХХ століття, а разом з тим і до народної архітектури. Над ним трикутний проріз, оздоблений у стилі видатного митця Георгія Нарбута. Певно, ці елементи мали втілювати в собі усвідомлення ідентичності та надію на відродження. А втім промовисто, що за підсумками дев’яностих років та припинення існування ПХЗ цей дитсадок лишився єдиним діючим у межах Горплощадки.