Як у 1935 році до Кам’янського українські письменники завітали

Улітку 1935 року на пароплаві "Комунар" із Києва на південь вирушила велика група українських письменників, художників і композиторів. У подорожі по Дніпру, організованій за ініціативою уряду радянської України, взяли участь понад 60 "членів творчого активу".

Про це розповідає нарис київського поета і перекладача Миколи Ушакова "Найдивовижніше" у 7-му номері журналу "Глобус" за той-таки 1935 рік (звідти ж узято знімок фотографа Лещинського, вміщений тут).

"Майстер сидів у кріслі, високо над машиною і керував блюмінгом. З помаху його руки машина повертала величезні брили розпеченого металу і плющила його. Так було в Кам’янському", – цією яскравою замальовкою розпочинається нарис.

Далі ще йдеться про те, як кам’янчани зустрічали гостей. "Дванадцять катерів вийшли в кільватерному ладу і два літаки кинули нам вітання в Кам’янському", – пише Микола Ушаков (зазначимо: літаки не були дивиною, адже в місті вже існував новостворений аероклуб). Особливу ж увагу автор приділив постаті директора металургійного заводу Йосипа Манаєнкова – "господаря Кам’янського і орденоносця".

"Це він перший відмовився від урядової дотації і, не зважаючи на це, завод його не тільки упорався з виробничою програмою, а й закінчив рік з прибутком.

Чи не при ньому, – директорі, члені міськради, члені українського уряду і уряду всесоюзного, – село Кам’янське стало справжнім містом, вкрилося асфальтом, запровадило "гастрономи", збудувало нові житлові будинки й клуби. Оглянувши дитячу кімнату і залу засідань в місцевому діловому клубі, поет Д. Гофштейн записав у книзі його відвідувачів, що йому хотілося б бути дитиною в Кам’янському і що в такій кімнаті нарад можуть ухвалюватися тільки мудрі рішення. Це не було тільки ввічливістю гостя, кожний з нас думав те ж саме", – наголошує автор нарису.

Іще цікавий факт. Як зазначалося на засіданні Спілки радянських письменників восени того ж року, "внаслідок цієї подорожі багато письменників взяли на себе конкретні зобов’язання, як наприклад, т. Йогансен уже зараз працює на заводі ім. Дзержинського в Кам’янському, і цілий ряд товаришів виїжджають в Запоріжжя, Дніпропетровськ, Никопіль і т. д." (журнал "Червоний шлях", №11, 1935 рік).

Звісно, цікаво було б знайти інформацію про перебування в місті Майка Йогансена – одного з найвидатніших українських письменників тієї доби. Але, швидше за все, "конкретні зобов’язання" були визначені лише для годиться. Принаймні, як повідомляє літературознавиця Ярина Цимбал – провідна дослідниця творчості Йогансена – письменник точно нічого не написав ні про Кам’янське, ні про завод.

І що найсумніше: усі названі в оцих цитатах люди стануть жертвами сталінських репресій. Директор заводу Йосип Манаєнков буде засуджений як "ворог народу" та розстріляний у 1938 році. Трохи раніше така ж доля спостигне талановитого письменника Майка Йогансена. А згадуваний у нарисі поет Давид Гофштейн – один із зачинателів єврейської радянської поезії – буде арештований у справі Єврейського антифашистського комітету та розстріляний в 1952-му. Ось таким було те "прекрасне життя".

Лишається згадати, що очільники радянської України, безпосередні організатори тієї письменницької подорожі, а також голодомору та масових репресій товариші Косіор і Постишев будуть страчені вже в 1939 році. Кажуть, в один день.