Невідомий

     «Як же це мене звали? Ну, як же ж бо мене звали? Отут на березі, якраз коло дороги, було ж написане моє ім’я, таке просте українське ім’я, на диктовій драничці олівцем, на стовпчику прибите. Так хтось зламав і кинув на дорогу. Як жаль мені, що вже тепер ніхто мене і не згадає, ніхто не знатиме, що оце ж я тут урятував був батальйон. Моя робота. Такий я був гарячий і любезний чоловік. Ах, як же ж бо мене звали? Так жаль мені. Може б, нового моста назвали плотники моїм ім’ям. Може, веселі дівчатка, проходячи мостом з піснями, якусь би пісню склали і про мене.

     Чи сиротина б затужила на мосту, побачивши могилу свого батька, що врятував свій батальйон у світову війну». 

Олександр Довженко, 1 листопада 1943 року

Це місце знаходиться на 5-му кілометрі Кам’янської залізничної вітки. Недалеко від величного монумента Слави воїнам-визволителям, вище вулиці 9-го Травня, під старою розлогою вербою лежить бетонна плита. Тут – могила невідомого радянського солдата, що загинув у серпні 1941 року під час оборони міста.

Тривалий час це поховання було призабуте й занедбане. Кілька років тому його впорядкували. Хтось навіть встановив символічні хрест і огорожу – зрозуміло, дерев’яні, адже металеві довго б не простояли.

Нині від хреста зостався лише уламок:

Історико-географічна довідка. Саме в цьому місці біля залізниці колись завершувалась вулиця Планерна. Її півторакілометрова пряма лінія перпендикулярно відходила від вулиці Сировця на місці будинку № 35, ішла через території нинішніх міськвідділу поліції та лікарні № 9, пізнішої забудови вулиць Миру, Магнітогорської та 9-го Травня. По вулиці Планерній, 33 значилась школа № 19 (нині – № 31), збудована в 1936 році.

А Кам’янська вітка в 1941-му була останнім рубежем оборони міста.