Спогади про загиблих і постраждалих рідних та близьких зберігаються й у багатьох родинах Кам’янського. Як зазначав авторитетний дослідник цієї теми Олександр Слонєвський, від репресій 1937–1938 років постраждали щонайменше 1468 містян, з них 1140 засуджених розстріляли. Для порівняння, за час нацистської окупації в місті від рук гітлерівців та їхніх поплічників загинули 1069 людей.
Зловісним символом сталінських репресій для кількох поколінь городян став будинок, якого вже немає. Але саме з його адресою "проспект Пеліна, 13" пов’язана низка сумних сторінок історії Кам’янського-Дніпродзержинська.
Двоповерховий будинок у характерному дореволюційному стилі з’явився на майбутньому Гімназичному проспекті на межі століть. Звичайний житловий будинок Кам’янського часів індустріального розвитку, вирізняли його хіба що дивні модернові натяки в середній частині фасаду. У двір вела неширока арка-тунель, згодом забудована.
На початку ХХ сторіччя ділянку між ним та сусіднім № 15 зайняв новий корпус. Окрасою його стали чудова лоджія з вазами та стильні напівкруглі сходи з парадного боку. А вже за радянської влади з протилежної сторони було зведено ще одну прибудову – шлакоблочну, строгих форм, із широкими вікнами та просторим балконом. Так у будинку № 13 поєдналися відразу три стилі: "цегляна" еклектика, провінційний модерн і функціоналізм.
Проте не своєю оригінальною архітектурою він запам’ятався мешканцям міста. Із встановленням радянської влади будинок вподобали місцеві органи держбезпеки: Надзвичайна комісія, потім – ДПУ, в тридцяті роки – НКВС; тут-таки у дворі розмістилася пересильна тюрма. Під час нацистської окупації будинок зайняло гестапо, вписавши до його історії ще одну чорну сторінку. А з визволенням міста від нацистів сюди повернулися старі господарі.
Лише у вісімдесяті роки міськвідділ КДБ перебрався звідси до нової сучасної будівлі, а в будинку № 13 розмістилася зовсім інша установа – Дніпродзержинський оптово-роздрібний плодоовочевий комбінат. Але й він проіснував не надто довго. На початку двадцять першого століття будинок став уже геть запустілим та неодноразово горів. Після останньої, наймасштабнішої пожежі його було майже повністю розібрано.
Тривалий час від нього лишалась тільки частина фасадної стіни першого поверху, яка правила за огорожу. Зрештою торік її було повністю знесено, а на ділянці колишнього будинку влаштовано автомийку. Так закінчилася історія багатостраждального № 13.
Але неподалік у сквері стоїть камінь – похмурий і важкий, як усе пережите, – встановлений за ініціативою громадськості в 1992 році на згадку про всіх, хто безвинно страждав і гинув. Про всіх, чиї долі були навіки зламані. Про гіркі уроки минулого, які не повинні повторитися.
"Памяти жертв незаконных репрессий 1930–1950 гг." – говорить табличка на меморіальному знаку. Бентежить тут лише слово "незаконних". Адже репресії, безперечно, відбувалися за тодішніми законами…
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.