Зорі архітектора Романенка

Колишні готель «Зоря», клуб «Полум’яні зорі», Будинок політосвіти із зірчастими сонцезахисними конструкціями. Поєднує ці споруди не лише «зоряність» у назвах чи архітектурі, але й авторство – Дніпродзержинська філія Київського НДПІ містобудування та Анатолій Петрович Романенко (1938–2010), один із найвидатніших зодчих в історії міста, творець архітектурного обличчя Кам’янського-Дніпродзержинська часів його найбільшого розвитку. 

Народився він у Дніпропетровську, там же з відзнакою закінчив середню школу та дитячу художню школу. У 1960 році в Дніпропетровському інституті інженерів транспорту здобув вищу освіту інженера-будівельника в галузі архітектури.

Направлення на роботу Анатолій Романенко отримав до Алма-Ати, де відразу зарекомендував себе здібним та плідним архітектором. За вісім років роботи він пройшов добру школу в проєктуванні житлових і громадських будівель столиці та інших міст Казахстану, дійшов по службі до головного архітектора проєктів.

До речі, саме казахстанським досвідом роботи пояснюється прихильність Романенка до вишуканих сонцезахисних конструкцій, що втілиться у 70-ті в будівлі тресту «Дзержинськбуд», центральному Будинку побуту та Будинку політосвіти.

Із 1968 року Романенко успішно продовжив творчу роботу в Дніпродзержинську – як головний архітектор проєктів, головний архітектор відділу, начальник відділу Дніпродзержинської філії «Укрміськбудпроєкту» (згодом – архітектурно-будівельний відділ КиївНДПІмістобудування, пізніше – його комплексна архітектурно-будівельна майстерня, потім – філія, зрештою – інститут «Дніпродзержинськцивільпроєкт»), заступник директора філії.

Анатолій Петрович Романенко володів особливим професіоналізмом: як автору і співавтору проєктів йому належать багато визначних об’єктів міста, що вирізнилися саме «архітектурою Романенка». Це – комплекси готелю «Зоря» (1974) і кінотеатру «Комсомолець» (1977), Будинок політосвіти (1979), будівля тресту «Дзержинськбуд» (1976), центральний Будинок побуту (1978) та багато іншого.

У складі авторського колективу Романенко брав участь у виконанні проєкту благоустрою площі Жовтневої (Визволителів) із монументом Слави та скверу від бюста Брежнєва до сучасного проспекту Аношкіна (1975–1976).

Його ім’я стоїть першим у списку авторів проєкту студентського клубу «Полум’яні зорі» для Дніпродзержинського індустріального інституту. Будівництво цієї унікальної споруди, справжнього діаманта української архітектури було завершено в 1978 році.

Під керівництвом Романенка було розроблено і проєкт реконструкції та добудови міського театру, втілений у 1980 році. Наступного року оновлена будівля відчинила свої двері, й після майже двадцятирічної перерви Дніпродзержинськ знову став театральним містом.

Також на посаді головного архітектора проєктів ним були виконані: квартали по вулицях Алтайській, Дунайській; планування центру Південно-західного району (біля «Комсомольця») та мікрорайон №3 (де колишній Дніпровський райвиконком і «Каскад»); мікрорайони 1, 2, 3 на лівобережжі.

Анатолій Петрович Романенко був одним із провідних архітекторів Кам’янського-Дніпродзержинська. Він створив низку знакових об’єктів, став учителем та наставником для багатьох своїх колег молодшого покоління. Надзвичайно скромний у повсякденному житті, вирізнявся активною громадянською позицією. В інституті він працював до кінця своїх днів і пішов з життя раптово, вранці, збираючись на роботу.

За значенням для міста ми можемо порівняти Романенка з Мілецьким для Києва або Ніринбергом для обласного центру та з повним правом назвати його видатною постаттю «дніпродзержинського» архітектурного стилю.