Друга субота вересня – День українського кіно

«Камьянське. Завод Дзержинського. Тут ми опинилися в хмарах рудого пороху, серед доменних газів, серед струменів розтопленої руди, серед вогняного дихання бессемерів, серед розпалених кавалків металу, кавалків, що несуться з цеху в цех і по дорозі міняють свою форму.

Першого-ж дня наш проз-одяг, до цього часу чистенький, губить свій вигляд. Наступними днями мій робочий одяг і я сам вкриваюся плямами від страшної, пекельної температури.

З черевиків манірно визирають пальці. Вертов ходить, одбиваючи чечотку напівобгорілою, що ледве тримається, підошвою, шукає дроту, обвязує ногу. Мій помічник Куляїв ходить на устілках. Лагодити нема коли – працюємо з ранку до пізнього вечора. Живемо в «меблірашках». Водогону немає. Так і ходимо невмитими з підведеними сажею очима (своєрідна косметика!). До речи, хто хоче загоріти – пропонуємо. Тяжкий рудний порох, сідаючи на шкіру, справляє враження загару і досить трудно змивається.

Неймовірно тяжка праця на металургічному заводі, особливо в де-яких цехах. В доменному цехові, наприклад, перед розтоплюванням руди робітники довго пробивають ломом застиглу кору попередньої «плавки», щоб досягти розтопленого металу. Завжди несподівано, під величезним натиском, лава проривається з домни і кілька хвилин все в огні.

Тяжко собі уявити, щоб в районі цього вогню залишилося щось живе.

Коли перший прорив вщухає, ви здивовано констатуєте, що все в порядку і що кожний з робітників, що ви його прирекли на смерть, стоїть на свойому місці. Не там, де вони зникли з очей під час першого прориву лави, а, вчасно відскочивши, вони зайняли місця коло каналів і скеровують розтоплений метал в потрібний напрямок. Коло вогненої пастки йде напруджена праця.

Треба слідкувати, щоб потік лави не був занадто великий, бо не встигнуть підвезти цебрин і велика частина металу може непродуктивно загинути. Стільки-ж уваги потрібно, щоб не дати потокові перерватися, инакше утвориться «козел», себ-то становище, коли весь метал застигне в самій домні.

Наперед познайомився з усіма процесами, але під час першої-ж «плавки» пошився в дурні.

Став я з апаратом на місце, на мою думку безпечне, та не легко-б я відкараскався, коли-б один з робітників не відтяг мене в найбільш критичний момент.

Вертов теж мусів рятуватися втечею і впустив септівську касету в розтоплений метал. За кілька днів звикли й орієнтувалися, як в нормальних умовах. Домни працюють вдень і вночі. Знімаємо і нічну «плавку», що становить чудове видовисько.

Домна годує цілу низку гарячих цехів. Частина йде в бессемерівський, де в спеціяльних рухливих грушоподібних ковшах шляхом продування метал доводиться до дуже високої температури. При цьому вигарає зайва кількість вуглецю і виробляються особливі сорти криці. Перед одливанням криці провадиться останнє продування, щоб викинути з поверхні шлак.

Цей процес дає видовище, що може конкурувати з усякою піротехнічною вигадкою.

З пащі домни вилітає густий сніп іскр дрібного шлаку. Не згасаючи, вони вогненим дощем обливають корпус. Разом з тим температура в корпусі досягає такої висоти, що ледве витримуєш її.

Кров приливає до голови. Очі лізуть угору.

І лише грандіозність видовища та спортивний азарт допомагають докрутити цей момент до кінця. Як домна, так і бессемерівський цех чудово загартовують до зйомки в инших гарячих цехах – рейкопрокатному, бандажному, де виробляються бандажі для паровозних коліс.

Рейкопрокатний. Тут одлита в бессемерівському цехові болванка за кілька хвилин обертається на рейку.

Бандажний цех. Тут розплескана під паровим молотом болванка в кілька прийомів обертається на бандаж паровозного колеса.

Далі йдуть цехи дрібносортного заліза та дротяний цех, де безперервно з пічок під вальці подаються розпечені болванки і поволі оберегаються на смуги різної грубизни, на дріт.

Мені здається, що цехи ці звуться гарячими не лише тому, що там виробляється продукт, який до останньої стадії перебуває в розпаленому стані, і не тому, що тут постійно стоїть висока температура.

А тому, що тут гарячий темп роботи.

На маршрут від печи до останнього виробничого процесу покладено певний час.

Як раз стільки, щоб по дорозі залізо не застигло.

Де-б не розташувався з апаратом, – все будеш на шляху розпаленого металу. Доводиться лавірувати, щоб уникнути гарячого поцілунка. Кілька спечених місць на перший час – річ неминуча, але одночасово це й активна пересторога бути уважним. Часом і увага не допомагає. Занадто багато несподіванок. Стою з апаратом і чекаю встановлення світла на вальці, що через них проходить дріт. Нарешті дріт перепускається через один калібр, підхоплюється з другого боку робітником і мчиться назад через другий калібр. Так кілька разів. Раптом наді мною знімається вогненне намисто і я з апаратом у колі. Своєчасно спинено машину і це рятує мене од дальніших неприємностей.

Прощаємося з заводом Дзержинського, з його виключно гостинними робітниками та адміністрацією, що своєю допомогою значно полекшили нам працю за таких тяжких умов».

Н. Кауфман. З експедиційних нотаток. («Одинадцятий». Практика й теорія неігрового фільму). ВУФКУ, 1928.

Кадр на початку допису – не з «Одинадцятого», а з «Людини з кіноапаратом», куди увійшли деякі пригоди, згадані в нотатках цих.