Будинок № 13

Фото 2008 року, взято звідси

Цього будинку вже немає. Лишилась тільки фасадна стіна першого поверху, яка нині править за огорожу. Але саме з адресою «проспект Пеліна, 13» пов’язано багато трагічних подій і сумних сторінок історії Кам’янського – Дніпродзержинська.

Двоповерховий будинок у характерному дореволюційному стилі з’явився на майбутньому Гімназичному проспекті на межі століть. Звичайний житловий будинок Кам’янського часів індустріального розвитку, вирізняли його хіба що дивні модернові натяки в середній частині фасаду. У двір вела неширока арка-тунель, згодом забудована.

На початку ХХ сторіччя ділянку між ним та сусіднім № 15 зайняв новий корпус. Окрасою його стали чудова лоджія з вазами та стильні напівкруглі сходи з парадного боку. А вже за радянської влади з протилежної сторони було зведено ще одну прибудову – шлакоблочну, строгих форм, із широкими вікнами та просторим балконом. Так у будинку № 13 поєдналися відразу три стилі: «цегляна» еклектика, провінційний модерн і функціоналізм.

Проте не своєю оригінальною архітектурою він запам’ятався мешканцям міста. Із встановленням радянської влади будинок вподобали місцеві органи держбезпеки: Надзвичайна комісія, потім – ДПУ, в тридцяті роки – НКВС; тут-таки у дворі розмістилася пересильна тюрма. Відтоді для кількох поколінь городян будинок став зловісним символом сталінських репресій.

Як і інші міста країни, Дніпродзержинськ зазнав тоді великих втрат. Сотні й тисячі наших земляків було несправедливо репресовано. Чимало з них були засуджені до фізичного знищення, ще більше – скінчили життя у таборах та на засланні. У багатьох родинах міста зберігаються спогади про невинно загиблих і постраждалих рідних та близьких.

Під час нацистської окупації будинок зайняло гестапо, вписавши до його історії ще одну чорну сторінку. А з визволенням міста сюди повернулися старі господарі.

Лише у вісімдесяті роки міськвідділ КДБ перебрався звідси до нової сучасної будівлі, зведеної Придніпровським управлінням будівництва на вулиці Галини Романової. А в будинку № 13 розмістилася зовсім інша установа – Дніпродзержинський оптово-роздрібний плодоовочевий комбінат. Чи не до самого знесення будівлі на ній зберігалася вивіска «Овочі».

«Вывеска… кровью налитые буквы

Гласят: «Зеленная», – знаю, тут

Вместо капусты и вместо брюквы

Мертвые головы продают.

В красной рубашке, с лицом, как вымя,

Голову срезал палач и мне,

Она лежала вместе с другими

Здесь в ящике скользком, на самом дне».

(Николай Гумилев)

Плодоовочевий комбінат проіснував не надто довго. На початку двадцять першого століття будинок став уже геть запустілим та неодноразово горів. Після останньої, наймасштабнішої пожежі його було майже повністю розібрано. Лишилась тільки частина фасадної стіни – як згадка про всіх, хто безвинно страждав і гинув. Про всіх, чиї долі були навіки зламані. Про гіркі уроки минулого, які ніколи не повинні повторитися.

І зовсім недаремно у 1992 році, за ініціативою громадськості, в сквері поблизу будинку було встановлено камінь – похмурий і важкий, як усе пережите. «Памяти жертв незаконных репрессий 1930–1950 гг.» – говорить табличка на меморіальному знаку.

Бентежить лише слово «незаконних». Адже репресії, безперечно, відбувалися за тогочасними законами! 

Фото звідси

Фото звідси

Ліквідація чергової пожежі. Фото Ігоря Вікторовича Подзерка:

Знімки 2017 року: