Про «bonum urbis»

Ілюстрація Гюстава Доре

У книзі безсмертного Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» є епізод, коли велетень Гаргантюа, бувши ще дитиною, познімав з паризького Нотр-Даму найбільші дзвони, аби почепити їх на шию своїй конячці.

Просити його повернути дзвони мешканці вирядили найстарішого і найшанованішого вченого Сорбонни – «достойного магістра Янотуса де Браґмардо». Той звернувся до Гаргантюа з розлогою промовою:

– Кахи, кахи, кха! Mna dies [Добридень – скоромовкою (латин.)], шановний пане, mnа dies, et vobis [Добридень і вам теж (латин.)], шановне панство! Як було б добре, якби ви повернули нам дзвони, бо вони нам до скруту потрібні! Кахи, кахи, кха! Колись давно ми не відпродали їх за великі гроші кагорським лондонцям, так само як і брійським бордосцям: цих покупців підкупила була субстанційна якість їхньої елементарної комплекції, закорінена в земнородності їхньої квідитативної натури і наділена здатністю відводити всякі ґало і напасті від наших виноградників, чи то пак, не зовсім наших, а навколишніх, бо як ми позбудемося п'янких трунків, то втратимо все, і предківщину, і тямку.

Як ви моє прохання виконаєте, я зроблю шість п'ядей сосисок і добрі ногавиці, в яких буде рай моїм ногам, інакше ті, хто послав мене, пошиються в дурилюдки. О, далебі, Domine [Пане (латин.)], ногавиці – річ незамінна. Et sapiens non abhorrebit earn [І розумний нею не погребує! (Латин.)].

Xa! Xa! Ногавиці має не кожен, це я добре знаю по собі! Візьміть до уваги, Domine, що я вісімнадцять днів вигопцьовував цей виступ‑приступ. Reddite que sunt Cesaris Cesari et que sunt Dei Deo. Ubi jacet lepus [Оддайте кесареві кесареве, а Боже Богові. Аж ось де собака закопаний (латин.)]. Правду кажучи, Domine, як ви бажаєте повечеряти зі мною in camera, на Бога, charitatis nosfaciemus bonus cherubin. Ego occidi unum porcum, et ego habet bon vino [У храмі милосердя, кістка тобі в горло, ми добре під'їмо. Я заколов свинку, знайдеться у мене і добре винце (середньовіч. латина)]. Але добрий дух винний не породить лихої латини.

Отож‑бо, de parte Dei, date nobis clochas nostra [Бога ради, віддайте нам наші дзвони (середньовіч. латина)]. Послухайте, я вам подарую на пам'ять від нашого факультету Sermones de Utono, utinam [Удинині проповіді, аби тільки (середньовіч. латина)] ви нам віддали наші дзвони. Vultis etiam pardonos? Per diem, vos habebitis et nihilpoyabitis  [Вам треба розгрішення? Далебі, ви його дістанете та ще й дарма (середньовіч. латина)].

О пане, Domine, clochidonnaminor nobis! [Пане, обдзвонодій нас! (Середньовіч. латина)] Адже це est bonum urbis [Здобуток міста (латин.)].

Ну, і далі в такому ж дусі.

Отже – bonum urbis. Благо міста, багатство міста, надбання міста. Це з повним правом можна сказати й про матеріальну спадщину Кам'янського-Дніпродзержинська. Представники багатьох поколінь зводили ці будинки, вулиці, квартали, вкладаючи в них не лише розум і талант, а й частинку своєї душі та любов до рідного міста.
Зараз плоди їхньої праці створюють неповторний образ міста і, дійсно, складають його bonum urbis.

P. S. Уривок із книги взято з чудового перекладу Анатоля Перепаді, за який він був удостоєний премії посольства Франції в Україні. Перекладач трагічно загинув у 2008 році – в Києві під час поїздки на велосипеді був збитий на смерть машиною. Пом'янімо ж щиро його ім'я.