Ілюстрація Гюстава Доре
У книзі безсмертного Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» є епізод, коли велетень Гаргантюа, бувши ще дитиною, познімав з паризького Нотр-Даму найбільші дзвони, аби почепити їх на шию своїй конячці.
Просити його повернути дзвони мешканці вирядили найстарішого і найшанованішого вченого Сорбонни – «достойного магістра Янотуса де Браґмардо». Той звернувся до Гаргантюа з розлогою промовою:
– Кахи, кахи, кха! Mna dies [Добридень – скоромовкою (латин.)], шановний пане, mnа dies, et vobis [Добридень і вам теж (латин.)], шановне панство! Як було б добре, якби ви повернули нам дзвони, бо вони нам до скруту потрібні! Кахи, кахи, кха! Колись давно ми не відпродали їх за великі гроші кагорським лондонцям, так само як і брійським бордосцям: цих покупців підкупила була субстанційна якість їхньої елементарної комплекції, закорінена в земнородності їхньої квідитативної натури і наділена здатністю відводити всякі ґало і напасті від наших виноградників, чи то пак, не зовсім наших, а навколишніх, бо як ми позбудемося п'янких трунків, то втратимо все, і предківщину, і тямку.
Як ви моє прохання виконаєте, я зроблю шість п'ядей сосисок і добрі ногавиці, в яких буде рай моїм ногам, інакше ті, хто послав мене, пошиються в дурилюдки. О, далебі, Domine [Пане (латин.)], ногавиці – річ незамінна. Et sapiens non abhorrebit earn [І розумний нею не погребує! (Латин.)].
Xa! Xa! Ногавиці має не кожен, це я добре знаю по собі! Візьміть до уваги, Domine, що я вісімнадцять днів вигопцьовував цей виступ‑приступ. Reddite que sunt Cesaris Cesari et que sunt Dei Deo. Ubi jacet lepus [Оддайте кесареві кесареве, а Боже Богові. Аж ось де собака закопаний (латин.)]. Правду кажучи, Domine, як ви бажаєте повечеряти зі мною in camera, на Бога, charitatis nosfaciemus bonus cherubin. Ego occidi unum porcum, et ego habet bon vino [У храмі милосердя, кістка тобі в горло, ми добре під'їмо. Я заколов свинку, знайдеться у мене і добре винце (середньовіч. латина)]. Але добрий дух винний не породить лихої латини.
Отож‑бо, de parte Dei, date nobis clochas nostra [Бога ради, віддайте нам наші дзвони (середньовіч. латина)]. Послухайте, я вам подарую на пам'ять від нашого факультету Sermones de Utono, utinam [Удинині проповіді, аби тільки (середньовіч. латина)] ви нам віддали наші дзвони. Vultis etiam pardonos? Per diem, vos habebitis et nihilpoyabitis [Вам треба розгрішення? Далебі, ви його дістанете та ще й дарма (середньовіч. латина)].
О пане, Domine, clochidonnaminor nobis! [Пане, обдзвонодій нас! (Середньовіч. латина)] Адже це est bonum urbis [Здобуток міста (латин.)].
Ну, і далі в такому ж дусі.
Отже – bonum urbis. Благо міста, багатство міста, надбання міста. Це з повним правом можна сказати й про матеріальну спадщину Кам'янського-Дніпродзержинська. Представники багатьох поколінь зводили ці будинки, вулиці, квартали, вкладаючи в них не лише розум і талант, а й частинку своєї душі та любов до рідного міста.
Зараз плоди їхньої праці створюють неповторний образ міста і, дійсно, складають його bonum urbis.
Зараз плоди їхньої праці створюють неповторний образ міста і, дійсно, складають його bonum urbis.
P. S. Уривок із книги взято з чудового перекладу Анатоля Перепаді, за який він був удостоєний премії посольства Франції в Україні. Перекладач трагічно загинув у 2008 році – в Києві під час поїздки на велосипеді був збитий на смерть машиною. Пом'янімо ж щиро його ім'я.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.